З Ларисою я познайомився на виставці картин. Ми обоє стояли навпроти однієї роботи й довго її розглядали, аж поки вона не посміхнулася і прошепотіла: “Це дивовижно!”. Мені сильно закортіло запросити її на каву і дівчина погодилась.
З того часу ми разом. Вже не уявляю свого ранку без цієї красуні. Адже між нами не тільки закоханість, а й багато спільного. Я зрозумів, що то моя доля. Одного літнього вечора ми поїхали за місто на озеро:
– Ларисо, я готовий дістати собі усі зірки з неба, лиш би ти завжди була зі мною! – ми лежали на траві й дивилися на сузір’я.
– Дурнику, я ж поруч!
– Я хочу, щоб на все життя! Ти вийдеш за мене? – я встав на одне коліно і відкрив коробочку з обручкою.
– Так! – вона аж пискнула від радості.
З того часу ми стали жити разом, розписалися. Я був молодим художником, грошей ще тоді заробляв небагато, але вона про це не думала. Разом наших доходів нам цілком вистачало на життя.
Але з появою дитини все докорінно змінилося. Побутові сварки щодня, незадоволене і втомлене обличчя дружини. В її очах вже не було тих іскор і радості, як колись.
Я розумів, що цей складний період треба просто перечекати. Але її нерви здавали мало не щодня.
– Ти б краще знайшов нормальну роботу і почав приносити якісь гроші! А то твої картини зовсім не продаються! – викрикувала Лариса з кухні, здавалося вона зараз розіб’є увесь посуд.
Я старався не зациклюватись на її словах, адже нею керували емоції. Зі своєї сторони я робив усе, що міг. Шукав замовників, щодня розсилав резюме, роздавав візитки на вулиці. Усе!
– Я більше так не можу! – одного вечора сказала дружина.
Вона лежала до мене спиною і я помітив, що вона плаче.
– Ей, люба. Ти чого? Все скоро налагодиться, от побачиш! Хочеш я тобі заспіваю, як колись?
Вона любила, коли я брав свою гітару і наспівував її улюблені пісні. З перших акордів вона повернулася до мене і мило посміхнулась. Дослухала до кінця і промовила:
– Вибач, я просто дуже втомлена. Хочу, щоб ми більше проводили часу разом.
– Я знаю, сонце. Ми зі всім справимось. Гаразд, попробуємо залишати малюка на батьків, а самі кудись сходимо! Я відчуваю, що скоро мені сильно пощастить!
Спрацювало! Подзвонив один з клієнтів і захотів купити серію моїх картин. Казав, що моєї унікальної техніки ще ніколи не бачив, а в колі його бізнес-партнерів дуже цінують подібне.
Так я став приносити додому втричі більший прибуток. Мене стали помічати, а з часом я організував виставку своїх робіт.
Дружина тим часом знайшла собі підробіток з дому. Їй вдавалося це поєднати материнством.
Зараз ми живемо дуже добре. Купили будинок, машину. Син ходить до приватної школи. Мене запрошують на конференції, у дружини свій кар’єрний ріст. Ми можемо дозволити собі няню і відпочинок на морі двічі на рік. Життя стало казкою.
Звісно, якби тоді ми піддалися стресу і нервам, то нашої сім’ї могло не стати. Я дякую коханій, що полюбила мене таким яким я був і залишаюсь. А успіху ми добились разом! Адже так важливо підтримувати один одного і не забувати проявляти свою любов. Щодня!
А що б ви порадили молодому подружжю?
