Я завжди мріяла про те, що закохаюся один раз і на все життя, шукала такого чоловіка, який би став не лише хорошим партнером, але й чудовим батьком для моїх дітей в майбутньому.
Коли я зустріла Олега, вже знала – він саме той єдиний.
Як він піклувався про мене, шанував і любив мене – годі й описати словами. Це найгалантніша людина, яку мені довелося зустрічати. Я втратила голову від своїх почуттів до нього.
Час минав, і зустрічей посеред тижня мені ставало мало. Я хотіла більшого: вийти заміж і мати щасливу сім’ю. От тільки Олег не поспішав.
Як тільки я не намагалася про це поговорити – все марно. Більше того, після кількох місяців наших взаємин коханий почав зникати кудись на вихідні. Я питала його:
– Олег, що відбувається? Раніше ми з тобою увесь вільний від роботи час проводили разом, а тепер що змінилося?
– Кохана, у мене дуже багато роботи, тому й доводиться відмовлятися від вихідних. Потерпи, скоро це зміниться.
От я й терпіла, допоки не отримала телефонний дзвінок, який перевернув моє життя з ніг на голову.
Пригадую, що роздратовано підняла слухавку, очікуючи почути чергову рекламу.
– Я слухаю, – різко промовила я.
– Доброго дня, Ірино, це Віра – дружина Олега.
Спершу я навіть усміхнулася, подумала, що це чийсь недолугий жарт.
– Що? Ви жартуєте зараз? Якась нісенітниця. Ви, мабуть, номером помилилися….
– Ні, не помилилася. Ви все правильно почули. І це не жарт. Олег мав давно вам розповісти, але ніяк не наважувався.
Я здивувалася, як голос цієї жінки міг залишатися таким рівним і спокійним під час розмови з коханкою чоловіка, яка навіть не здогадувалася про її існування.
– Я не вірю, це не може бути правдою…. – розгублено відповідала я.
Тоді Віра розповіла мені історію про те, що вони з моїм коханим одружені уже 10 років, але вона безплідна, тому ніколи не зможе народити йому дитину, про яку він так мріє. От він і вирішив знайти собі здорову дівчину, яка допоможе йому відчути батьківське щастя.
Я остовпіла, кілька хвилин просто мовчала, тримаючись за стіл, аби не втратити свідомість.
– Я розумію, Ірино, ви шоковані, але, повірте, Олег – хороша людина. Він ніколи би вас не скривдив. Просто…. просто так склалося.
– Так склалося?! Ви знущаєтеся? Просто так склалося?! Він мені мало життя не зруйнував, – кричала я в слухавку.
Я вже готова була натиснути на червону кнопку завершення виклику, але Віра видала:
– Люба моя, лише одне питання: ви часом не вагітна?
Я розсердилася іще дужче:
– Та ви що собі дозволяєте? Хто ви така, щоб мене про таке питати?!
– Я все розумію, пробачте, але дуже вас прошу, якщо ви носите під серцем дитину – збережіть її. Заради себе самої. Олег вас ніколи не залишить напризволяще, завжди допомагатиме і буде поруч. Гріх це – дитину вбивати. Вона ж дар Божий.
Я не могла більше це слухати і вимкнула телефон.
Проплакала усю ніч, а на ранок в мої двері хтось постукав. На порозі стояв Олег. Він уже все знав, як і я.
Ми сіли за стіл і довго дивилися одне на одного, не наважуючись мовити й слова.
Після кількох хвилин абсолютної тиші, Олег таки порушив мовчанку:
– Іринко, пробач мені. Я не знаю, як пояснити тобі все, як виправдати себе. Тому просто розповім усе, як було насправді. Ми дізналися, що Віра ніколи не стане матір’ю ще після першого року спільного життя. Боролися, як могли, за мрію колись стати батьками, але все марно. Усе перепробували – нічого не спрацювало. Тоді й виникла ідея знайти жінку, яка могла б народити для мене дитину. Віра не заперечувала, навпаки – це була її затія. Я зустрів тебе. Повір, ти перша, кого я зміг так само сильно покохати, як і свою дружину. Я б ніколи її не покинув, бо вона – моя друга половинка. Але ти…. тебе я теж кохаю, тому дуже хочу, аби ти мене пробачила.
Я нічого не відповідала, лише мовчки витирала сльози. Тоді він продовжив:
– Віра смертельно хвора. Зовсім скоро її не стане, – його голос тремтів.
– То це тому, ти кожні вихідні ночував не в мене? – спокійно спитала я.
– Так, я хотів хоч трохи побути поруч з нею.
– Забирайся геть! Я не хочу тебе більше знати! Я ненавиджу тебе. Ти підлий негідник.
Після моїх різких слів Олег пробував іще щось говорити, але я розридалася, почала кричати, влаштувала справжню істерику. Не пригадую навіть, як він зібрав речі і пішов.
Я впала на ліжко і міцно заснула. Прокинулася від того, що мене жахливо нудило. Такого раніше ніколи не було. Я випила води, сіла на крісло і поглянула на календар. Тоді я усе зрозуміла.
Побігла в аптеку за тестом і вже за кілька хвилин побачила 2 смужки.
В той момент я ненавиділа увесь світ. Цієї дитини я не хотіла, тому й не збиралася її залишати.
Наступного ж дня записалася до лікаря. Поки збирала речі, мій телефон обривали десятки дзвінків від Віри.
Жодного бажання із нею говорити у мене не було.
Взяла сумку, сіла в таксі і їхала на операцію. Отримала дорогою 2 повідомлення:
– Ірино, мене скоро не буде на цьому світі, Олег залишиться зовсім сам. Будь ласка, якщо ви вагітні, не робіть помилки, не позбавляйте себе того, про що я мріяла протягом усього свого життя. Залиште дитину. А втім, це ваше рішення. Пробачте, якщо колись зможете.
Того дня я так і не потрапила до лікаря.
За кілька місяців сама зателефонувала Олегу і сказала, що він скоро стане батьком. Його радості не було меж. Це була єдина новина, яка могла його втішити після смерті Віри.
Помиритися з чоловіком я так і не змогла, надто підло він користувався моїм життям, але з дитиною бачитися дозволяю постійно. Іванко в захваті від свого батька.
А я щороку навідуюся на могилу до жінки, яка врятувала мене від найбільшої помилки всього життя і подарувала те, чого й словами не опишеш – материнське щастя.
Як би ви вчинили на місці головної героїні?
Фото з відкритих джерел
