Ані було 6 років, коли мати вирішила більше не жити з її батьком. Часи тоді були складні, без роботи лишилось багато людей. От і завод, на якому працював Євген, закрили. Він став безробітним.
Вони мали дачу в селі, тож на весну Євген перебрався туди. То був звичайний сільський будиночок за 35 кілометрів від міста. Виживав він там, допомагаючи сусідам копати землю під городи. За це йому давали їжу, насіння під посадку, картоплю та інші корисні в хазяйстві речі. Картоплі він так насадив майже цілу ділянку. І хоч з нею було нелегко, та в іншій городині Євген не розбирався. Жінка таким ніколи не займалась, бо вважала, що ця робота не для неї. А в дитинстві мама усе садила, доглядала.
Добре, хоч сусідка Жені гарна попалася. Тетяна навчила його всьому, що сама вміла.
Важкі випробування випали на її долю – чоловіка та сина поховала кілька років тому, їх забрала хвороба. Тетяна з головою поринула в роботу на тому ж заводі, який нещодавно закрився. Зараз бідолашна не знає, куди себе й подіти. Доводилось працювати то прибиральницею, то підмітати вулиці. Щоб не занехаяти дачу, яка її годувала, просила Євгена приглядати за ділянкою. Доки було літо, був врожай. Осінь теж пережили добре. Але зима – не час для дачі, де холодно та сиро.
На кінець осені Євген повернувся додому в місто, привіз дочці та жінці дачних фруктів та овочів. А дружина не захотіла навіть пропустити його всередину.
– На тебе соромно навіть глянути. Заяву на розлучення я вже подала.
– А що ж буде з Анею? Вона ж моя донька.
– Я вже знайшла для неї нового тата. Так для всіх буде краще. Виросте – зрозуміє. А зараз – іди, будь ласка. І не повертайся.
Євген навіть не підозрював, що колишня здатна на таку підлість. Після офіційного розлучення обірвала всі зв’язки.
Новий чоловік, новонароджений син. Хлопчик став справжнім спадкоємцем, тож всі кошти і час йшли на його виховання і забезпечення. А от Ані діставалось те, без чого не можна жити: одяг, їжа та і все. Більше їй нічого не купляли. І доки люди говорили про вітчима, який в усьому обмежує нерідну дочку, бюджетом розпоряджалась саме її мати.
‐ На твого брата заробляє його батько. А твій – невдаха! Нічого тобі дати не може, – розказувала мати донечці.
Насправді мати давно отримувала від колишнього чоловіка щось схоже на аліменти, але Ані вона того не казала. Гроші були чималими. Ділитись ними не хотілось.
Євген завжди приїздив до доньки на день народження. Доки вона була маленькою, нічого й не помічав. Та коли вона підросла, чоловік звернув увагу, що одягнена дівчина аж занадто скромно. Вона якраз була підлітком, хіба такі речі в такому віці хотілось носити?
– Мама тобі купує одяг? Хіба він тобі подобається? – запитав якось Євген у доньки.
– У нас немає зайвих грошей. Все витрачають на брата, – відповідала Анна.
– А як же гроші, які я тобі відправляю?
– Мама каже, що ти мені нічого дати не можеш. А утримує мене вітчим.
– Так і каже? Тоді давай вирішувати цю проблему. Ти хочеш жити зі мною?
– Не знаю, тут хороша школа, мої друзі. Вітчим до мене теж ставиться нормально.
Коли виповнилося дванадцять, Аня вперше поїхала гостювати до батька. Тоді були канікули, жила вона у великому, але пустому батьківському будинку цілий тиждень.
– Моя сім’я – ти. Більше в мене нікого немає. Раніше я старався для вас із мамою, але вона просто виставила мене за двері.
З тих пір гроші батько більше не надсилав, самостійно купуючи все необхідне для дочки. Матір це розізлило, бо раніше на ці гроші вона могла жити, не чіпаючи бюджет нового чоловіка. Вирішила подати на офіційні аліменти. Про це дізналась Аня.
– Для чого таке робити? Він мені допомагає більше, ніж будь-хто інший. І телефон новий, і одяг, як я давно хотіла.
– Саме так. І я такий хочу. Ось і куплю за ці гроші.
– Я переїду до батька!
– Їдь, як хочеш. Менше витрачати на тебе буду, все одно аліменти суд вже призначив. Та тільки нема в нього грошей, він на тебе все спускає.
Анна до батька таки переїхала. Через це суд відмінив аліменти.
Коли дівчина вже закінчувала інститут, батько подарував їй квартиру у місті. Тетяна, та сама сусідка по дачі, довго працювала в компанії Євгена. А коли прийшов час пенсії, передала обов’язки Анні.
– Я своє вже відпрацювала. Батько твій – розумний чоловік. Хоча і важко йому все далось, тримались ми один одного. Твоя черга бути опорою та підтримкою.
Брат Ані, Олексій, теж вступив в університет. За навчання платили і так не мало, ще й мати вмовила свого чоловіка купити для сина власну квартиру. Часу пройшло чимало і вона таки досягла свого. З тих пір Олексій пустився берега: дівчата, гулянки, алкоголь. Жив він так до третього курсу, а там його просто відрахували. Хотіли дати хабаря, щоб поновити навчання. Не вдалось.
Батько за шикарне життя сина платити відмовився, і матері заборонив гроші відсилати. Вона його не послухала – чоловік грошей не давав і їй.
Компанія батька Олексія стала банкротом.
– Спадкоємець. Ти маєш бути спадкоємцем. Батько завжди так казав.
Але успадковувати не було чого: лиш стара квартира, де всі вони мешкали. Заповіт складений не був. Олексій, не довго думаючи, квартиру виставив на продаж. Матері сказав:
– Я тобі віддам частину грошей, купиш якусь кімнату. А мені кредити треба платити. І жінка в мене є. У нас ти будеш зайвою.
Жінка зрозуміла, що син її дурить. Згадала про Аню та пішла просити допомоги в неї. Дівчина дала їй грошей. Жінка купила квартиру, оформила на Аню, щоб Олексій не мав на неї ніяких прав. Більше про неї нічого не чули.
В Ані вже давно сім’я, діти, а матері як не було, так і немає.
Чи треба було забути про старі образи та миритись із нею? Як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
