Свекруха мене відразу не полюбила. Заміж за її сина я вийшла, коли мені було 32. Микиті на той момент стукнуло 26 років. Наталю Миколаївну дуже обурювала наша різниця у віці – я для нього була застара. І навіть якби я була старша лише на рік, це б нічого не змінило.
– За жінку треба брати молоду і недосвічену. Мало вона з ким там романи крутила – говорила свекруха.
Мій Микитка відбивався від неї, як міг. Намагався не скандалити. Мовляв, я свій вибір уже зробив, прийми його і змирись. Та їй було байдуже. Все хотіла відмовити від того, щоб одружуватись зі мною.
– Я люблю її, мамо – вже мало не кричав Микита. Він злився. Та на маму ж ображатись не можна.
Але вона не вміла по-інакшому й сама. Чуть щось не по її – одразу в крик. А її чоловік уже звик, він сидів і мовчав. Бо як почнеш огризатись стане ще гірше.
За декілька тижнів до весілля Наталя Миколаївна припинила надзвонювати і відмовляти сина. Я думала, що вона врешті змирилась. Та як виявилось, лише затаїлась.
День нашого весілля пройшов чудово. Свекруха люб’язно спілкувалась з моїми батьками, пила шампанське, танцювала і жартувала. Я молила Бога, аби вона чого не утнула. І коли вже процес близився до кінця. ми з чоловіком поїхати до себе на квартиру і уже лягали у ліжко, телефон почала обривати Наталя Миколаївна.
– Я дуже тебе прошу, про контрацепцію не забудь! Вона ще рік-другий біля тебе посидить, а потім втече. А тобі нащо зараз дітей? – говорила п’яна свекруха до Микити.
В ту ніч у нас вже нічого не вийшло, лягли спати.
Насправді я дуже хотіла дітей. Сина. Схожого на Микитку. Цілий рік ми намагались зачати, та все ніяк не виходило. Ніби хтось врік. Може, це слова свекрухи так вплинули? Невже у неї така погана енергетика?
– У нас буде дитинка, не плач. Це ж не спішить.. – втішав мене Микита, коли я вчергове вийшла з ванної з негативним тестом вся в сльозах.
Він мав рацію. У нас таки вийшло. Після трьох років намагань народилась чудова донечка. Вередлива, щоправда. Та зате наша. Маленька грудка щастя.
Чоловік дуже хвилювався, коли я народжувала. Не міг собі місця знайти. Після виписки забрав нас додому. Там вже чекала свекруха зі свекром.
Варто зазначити, що з мамою Микити я не спілкувалась усі ці роки. Вона просто ігнорувала, удавала, що мене не існує. Я вже перестала зважати на це. Ні, то ні.
Я була впевнена, що після народження онучки вона змінить своє відношення до мене. Яка я була дурна і наївна!
Перші місяці декретної відпустки пройшли чудово: Микитка приносив то квітку, то шоколадку, то дрібничку якусь.
Одного разу привіз від мами булочки з капустою. Готувала вона їх, звичайно, не для мене, а для Микитки.
– Не здумай їх їсти. Ти ще годуєш, дитині потім зле буде – попереджала вона мене.
Я , як слухняна молода мама, її порад дотримувалась. Потім вона почала приїжджати до нас мало не щодня, хотіла перевірити, чи добре я доглядаю за Ангеліною.
– Сумішами не годуй! Суцільна хімія!
– Чому пелюшки так погано попрасовані? Ти з обидвох сторін пропрасовуєш?
– А переш, я сподіваюсь не порошком? Тільки милом треба. Господарським. Щоб не було алергії якоїсь!
– Памперси? Ти хочеш, щоб все повипрівало? Пелюшками замотуй, потім попереш!
– Соски повикидай! Прикус дитині зіпсуєш!
– А посуд чому ще невимитий?
– А де вечеря? Вже Микитка з роботи їде, що голодний буде сидіти?
Я вже й не відповідала на ці запитання. Не хотіла її порад. Чекала мовчки, поки вона піде, бо сил моїх уже не було. Я ж матір. І мені вирішувати, що краще для моєї дитини.Микиті я про ці повчання старалась не говорити, не хотіла його турбувати.
Так мучилась і терпіла свекруху майже рік. А потім я просто зірвалась.
Якось я замовила посилку і випадково вказала не ту адресу, вона опинилась у сусідньому районі. Чоловік забрати не міг, тому їхати довелось мені. Ангеліну залишила зі свекрухою, хоча зарікалась більше цього не робити.
Кілька разів я відвозила внучку до бабці, та всі вони були печальними.
Один раз кіт Наталі Миколаївни розцарапала моїй дочці обличчя, подряпина аж розпухла. Мені довелось їхати до педіатра. Проте він мене заспокоїв – це алергічна реакція на укус.
Другий раз – вона нагодувала Ангеліну грибами( їй був лише рочок!). Бідна дитина мучилась цілу ніч, рвала і ми потрапили в інфекційку.
Тому я вже боялась, що може трапитися в наступний раз.
Попросила нічого не давати дитині, усю їжу для доньки залишила у сумці. Вона пообіцяла більше не експериментувати.
Мене не було буквально години три. Я зайшла у квартиру Наталі Миколаївни, побачила свою донечку і мало не розплакалась. Свекруха вирішила їй стрижку сама зробити. Обрізала і без ого рідке й коротке волосся, ще й криво.
– Що ви зробили? Чому зі мною не порадились?
– Якщо ти не забула, то це ще й донька мого сина, тому я теж на неї маю право!
Це були останні слова сказані нею в мою адресу. З того часу я свекруху до внучки більше не підпускаю. Микита прийняв мій вибір і підтримав мене. Йому відчасти теж набридли вічні повчання і дорікання про те, яка я погана мати і господиня. Тепер ми живемо спокійно, а я думаю, чого не зробила цього раніше?
А ви б змогли терпіти такі вибрики свекрухи?
