– Ти допоможеш нам ліпити пельмені?
– Звичайно, – радісно відповіла я.
Поки я збирала свої речі згадувала про мій перший візит до свекрухи на ліплення пельменів. Щоправда, тоді чоловік вирішив приховати від мене, навіщо ми йдемо в гості до його батьків.
Я ж хотіла справити гарне враження, тому вдяглася в розкішне плаття, зробила макіяж і зачіску. На ногах – підбори, а на руках – свіжий манікюр.
Дорогою ми заїхали в хорошу кондитерську. Там накупили гостинців., щоб не приходити з пустими руками.
Двері у квартиру відчинила племінниця.
– Проходьте! – крикнула Алла Павлівна. – Роззувайтеся в коридорі і мийте руки.
Ми покірно виконали її вказівки.
– Помили руки? – перепитала вона. – Тоді приєднуйтеся до нас.
І тут на мене чекала несподіванка. Я дивилася на свої нігті і на стіл у вітальні, де було повно тіста. Навколо стояв свекор, зовиця і її рідні. Можливо, я б могла витискати кільця, але ліпити пельмені – ні.
Свекруха помітила, що я замислилася.
– Ого, який неймовірний у тебе манікюр! – похвалила вона. – Значить ти будеш слідкувати за м’ясом. Зараз воно в духовці. Щоб не було так сумно, я тобі ввімкну телевізор на кухні.
Мій обов’язок полягав в тому, щоб регулярно витягати деко з м’ясом із духовки і поливати його жиром. Це не вимагало надзвичайних зусиль. Я сиділа на стільчику, гортала галерею в телефоні і подумки розлючено дорікала чоловікові, який не попередив мене.
Через деякий час Алла Павлівна зайшла на кухню. Вона витягла з шафки відкриту пляшку вина. Зробивши ковточок, запропонувала мені:
– Хочеш?
Відмовляти було ніяково. Я без лишніх розмов взяла бутилку.
– Дуже смачно, дякую! – ввічливо відповіла я.
Того дня ми зі свекрухою розпили нашу першу пляшку. А друга чекала на нас в караоке.
Поки чоловіки ліпили пельмені, зовиця готувала тісто, а дочка витискала кружечка, ми в сусідньому будинку співали пісні і розважалися.
– Знаєш, а я не люблю ліпити пельмені, – раптом відверто сказала Алла Павлівна.
– Тоді навіщо ви це робите?
– Це все через мою свекруху. Вона завжди збирала у своєму домі всіх родичів і перед усіма докоряла мені. То їй не подобалося, що у нас довго дітей немає. То вона придиралася до моїх кулінарних вмінь і казала, що колись я таки стану господинею. А пельмені були її коронною стравою.
– Зрозуміло… – відповіла я.
– Не будемо про погане. Її давно вже нема серед нас. Проте чоловік досі просить мене приготувати пельмені. От ми і зберігаємо цю традицію. Проте я не буду нікого змушувати це робити.
Після душевних розмов нам довелося повернутися додому, де на нас чекали чоловіки..
Свекор наполягав на тому, щоб вся сім’я продовжувала традиційно збиратися на ліплення пельменів, але в цьому правилі було два виключення: для мене і для свекрухи. Ми лише готували тісто і фарш, а всім решту займалася зовиця зі своєю сім’єю.
Тим часом ми з Аллою Павлівною проводили час то в кафе, то на прогулянці чи в улюбленому караоке.
Тепер ліплення пельменів у свекрухи – це моє улюблене свято.
Раджу спробувати!
А які у вас є сімейні традиції?
