Я завжди буду твоїм сином.
Я знаю для тебе я маленький, проте я давно виріс. Ти не зможеш повернути моє дитинство, тому в пам’ять про нього ти зберігаєш мої дитячі фото, мій перший молочний зуб і штанці, які я порвав, коли вперше впав з велосипеда.
Ти переживала за мене, коли я втік з дому на цілу ніч, коли мене відрахували з університету, коли забирала мене з поліції.
Знаю, цими вчинками я завдавав тобі невимовного болю і сивина на твоєму волоссі ставала дедалі помітнішою. Пробач мені за це.
Я виріс, мамо. І попри те, що навчився захищати і любити себе, я однаково потребую тебе.
Чуєш, мамо, ти потрібна мені!
Я й зараз можу накосячити. Але коли я був малим і робив помилки, я знав, що я прийду додому і ти підтримаєш мене, щоб не сталось. Так, нерідко я отримував на горіхи, але я розумів – заслужено. То порвав дорогу нову куртку, то приніс три двійки в один день, то прийшов п’яний додому. І ти приймала мене будь-якого. Просто пригортала до себе і казала теплі слова. Минуло купа часу, а й досі впевнений, що можу прийти до тебе зі своїми проблемами.
І ти посміхнешся мені, мов сонечко. А більшого мені і не треба.
Я дуже часто згадую своє дитинство. Пам’ятаю, пішов у 6 клас у новому кашеміровому пальті. Рік тому ти купила його мені на виріст – і от я нарешті доріс. Я відчував себе дурнем у ньому, але тобі воно так подобалось. Я не хотів тебе засмучувати і одягав. І знаєш що, мамо, зараз я ходжу точно в такому ж пальті, щоправда, у декілька раз дорожчому.
Такі спогади дуже дорогі моєму серці. І вони лиш між тобою і мною. Вони наші.
Інколи я так втомлюсь. Просто несила щось робити. Робота вимагає від мене великої відповідальності. Дружина чекає від мене тепла й уваги. Я не можу дати слабину. Я маю бути сильним, маю бути кращим у всьому. І тільки біля тебе, мамо, я можу видихнути і відчути себе слабким. Хоча б на хвилинку. Ти мене не осудиш, не розчаруєшся. Я знаю це.
Мені іноді так хочеться стати маленьким безтурботним хлопчиськом, довіритись тобі і знати, що ти поруч, а, отже, все буде гаразд.
У житті дуже мало надійності і довіри між людьми. Немає ніяких гарантій, що завтра буде так само добре, як і сьогодні. Маленькі негаразди – і від тебе пішла дружина, партнери по бізнесу побігли до твоїх конкурентів, а друзі стали надто зайняті.
Єдине у чому я відчуваю гарантію і впевненість – це у твоїй любові, мамо. В любові, яка є безкорисливою і безсумнівною. Ти – моя точка опори.
Я люблю тебе, мамо.
Ти навчала мене розрізняти добро і зло. Ти захищала мене від цього жорстокого світу. Ти розповідала мені, якою має бути справжня жінка. І я знайшов її. І люблю її за те, що вона в точності така як ти.
Вона так само чекає наших дітей додому, як і ти колись чекала мене. Так само збирає спогади про них і складає в коробочку. Вона любить їх і мене понад усе на світі.
Я такий вдячний тобі, мамо, за все що ти для мене зробила.
Як часто ви говорите мамі слова вдячності? Чи пробували колись писати такого листа?
