У тринадцять років я втратила батьків. Спочатку пішов тато, а через шість місяців мама. У мене була старша сестра, яка разом з чоловіком жила окремо. Була ще й молодша, разом з якою я переїхала до бабусі та дідуся. Ще через три роки, на мій шістнадцятий день народження, помер дідусь. Усім вихованням займалася бабуся.
Під час літніх канікул я завжди намагалася знайти підробіток, щоб фінансово допомогти старенькій. Звичайно, що це була крапля в морі у порівнянні з тим, скільки в бабусі йшло грошей на наше прожиття. У цей період нас виручав город, на якому ми садили овочі. Осінню з урожаю ми робили закрутки, якими харчувалися цілу зиму. А ще у нас була коза та кури.
Бабуся ніколи не шкодувала для нас грошей. Вона завжди давала нам певну суму на кишенькові витрати і не заперечувала, коли ми відправлялися на платні екскурсії разом з однокласниками. Щоправда, після таких розваг доводилося тиждень постити і харчуватися варениками з вимоченою брусницею, запиваючи все козячим молоком. Проте старенька любила нас і намагалася зробити так, щоб ми не відчували себе обділеними.
Від бабусі ми завжди отримували хороші подарунки. На випускний вона також втілила мою мрію і купила розкішне синє вечірнє плаття. Спочатку мені було навіть лячно його міряти, адже ціна здавалася космічною. Та старенька наполягала. Я спробувала відмовити, але у відповідь почула, що випускний вечір один, а гроші ще появляться. Зрештою, у той останній день в школі я була найкрасивішою.
Потім я пішла навчатися в коледж. Лише по закінченню навчання рівень життя покращився. Я влаштувалася на роботу і дбала про своїх рідних. Випускне плаття молодшій сестрі ми купували вже за мої кошти. І вона також виглядала неймовірною. Згодом я вийшла заміж.
З моїм чоловіком бабуся швидко знайшла спільну мову. Старенька любила зятя, як рідного. Вона пекла для нього смачні пироги, а на вихідних пригощала фірмовою наливкою. Усі спільні посиденьки закінчувалися традиційними співами. Згодом я завагітніла і народила Іванка.
Бабуся обожнювала правнука. Вона багато часу проводила з малечею і грала з ним в різні ігри. Одного разу Іванко вирішив пожартувати зі старенької. Він заховався за будинком і спостерігав, як бабуся в паніці бігає вулицею і шукає його. Тоді хлопчику здавалося, що це весело. Синові стукнуло два роки, коли ми вирішили переїхати в інше місто.
Ми хотіли, щоб бабуся подалася разом з нами. Однак вона відмовилася, мовляв, рідну домівку покидати не хоче. У неї там пройшло все життя і з тим місцем пов’язано багато спогадів. Старенька залишилася сама, бо молодша сестра також вийшла заміж і переїхала.
У село ми їздили регулярно, щоб провідати бабусю, але з маленькою дитиною це було робити не легко. А через деякий час я знову завагітніла. Старенька про це дізналася практично першою. Звичайно, вона раділа і сподівалася, що буде дівчинка. На той момент у неї було чотири правнуки, а хотілося правнучку. Вона навіть порадила, щоб назвали дівчинку Ганною. “Щаслива долі в неї буде”, – казала вона.
Це була наша остання зустріч. Після цього в бабусі стався інсульт, а швидка не змогла нічого вдіяти.
З того дня пройшов цілий рік. Ми з сестрами зібралися за одним столом і приготували вареники з брусничкою та молоко.
Навколо нас бігають чотири хлопчики, а на руках у мого чоловіка сидить маленька красуня Анютка. Бабуся її не встигла побачити, але ім’я придумала заздалегідь. Цей поминальний день не обійдеться без улюблених пісень старенької та приємних спогадів. Я ніколи не забуду все те, що для мене зробила бабуся і завжди буду їй вдячною.
Чи сподобалася вам ця життєва історія?
