Всі останні новини у селі поширювалися швидко. Тому вже навіть кожна собака у подвір’ї знала, що Люда забрала в Ольги чоловіка. Тепер всі косо дивилися на розлучницю та перешіптуються ледь не щодня.
Та Люді було байдуже на пересуд і думку інших людей, головне те, що б її рідна кровинка – донька Оленка була щасливою.
Люда одружилася вперше, коли їй було 17 років, бо тоді вона закохалася у хлопчину – Ігоря. Весілля не було дуже гучним, зібрали найближчих людей, а за рік вже й христини святкували. Оскільки молоді люди хотіли жити краще, то чоловік поїхав працювати закордон, жінка з дитинкою на руках залишилася сама, але жила разом зі свекрухою. Одного разу сусід зайшов передати лист від Ігоря, адже був з ним на заробітках, але той повернувся, а чоловік Люди зостався ще там.
У молодої дівчини запекло у серці, бо відчувала, що щось не гоже в тому конверті. У ньому була звістка про те, що Ігор більше ніколи не повернеться до дому, адже там зустрів жінку, яку щиро покохав і буде тепер жити з нею. Люда розгубилася і не знала, що робити і як правильно себе поводити в такій ситуації. Вона залишилася з дитиною і без чоловіка. Та свекруха пошкодувала свою невістку й запропонувала жити й далі з нею, а за півроку вже й знайшла кавалера.
Дівчина була вимушена ще раз одружуватися, бо не хотіла бути тягарем для свекрухи, але та постійно дбала про внука і допомагала всіляко, але найбільше вражає те, що коли Люда народила другу дитину – донечку, то бабуся почала називати її своєю онукою та дуже раділа їй.
Вдруге вона одружилася з Петром, який вже дуже давно став вдівцем. Хороша людина він, адже не рідну дитину прийняв за свою і робить усе, аби в нього було те, що є і в інших хлопців. Люда взагалі не любила Петра, але розуміла, що це найкращий варіант зараз для неї.
Та ця ідилія тривала зовсім не довго, бо Оленка дуже рано залишилася без батька. Петро помер, коли вона пішла в перший клас. Люда знову була одна на господарстві, але вже з певною вигодою – все майно чоловіка стало її, а ще й свекруха допомагала, як тільки могла.
Та до Люди у життя знову набивалася її подруга дитинства – Ольга. Вона навіть була дружкою на першому весіллі Люди з Ігорем, а зовсім скоро і сама одружилася з Борисом. Її чоловік приїжджав на роботу до них у село з іншого району, але закохався і залишився тут. Люда та Оля до одруження постійно були разом і допомагала у всьому одна одній, а після того, як поринули у сімейне життя – майже не спілкувалися.
Сиділи за чашкою кави дві подруги й Оля відкрила душу Люді, розповіла, що взагалі нічого не відчуває до свого чоловіка Борі, бо вже давно має іншого чоловіка, але вони зустрічають так, аби інші не знали. Та Люда згодом помітила, що й Борис не любить свою жінку, а разом вони, бо мають двоє синочків.
Оля дуже часто свого Бориса просила, аби він пішов до Люди й поробив усю чоловічу роботу, адже сімейна дружба була у них хорошою, а діти вже стали дорослими.
У селі здійняли галас, коли дізналися, що Борис покинув свою жінку і перебрався жити до Люди. Типу вона розлучниця, давно хотіла скривдити свою подругу. Та згодом новина набула нового резонансу: дочка Люди одружується з Борисовим сином.
«Це ж треба так, забрала і чоловіка, і сина», що могли то всі говорили так про Люду, але жінка звикла не реагувати на такі слова. Вона знала, що Боря не щасливий з її подругою, та й вона не хотіла з ним бути, а дочка… Хіба їй вибирати на кому одружуватися і кого любити?
А ось Ольга образилася на сім’ю, тому навіть на весілля сина не прийшла, бо вважала Люду розлучницею, а ще й нові плітки по селі ходила і розплітала.
Однак, жінці було байдуже на такі слова. Адже поруч був коханий чоловік, якого вона так довго шукала. Вони вже довго живуть разом у щасті та злагоді.
На вашу думку, Ольга правильно вчинила, коли вирішила принизити подругу на все село?
