Люди, які кажуть, що зраду можна пробачити або дурні, або дуже наївні. 20 років тому я вже наважився на таку дурницю, а тепер шкодую!
Та змінювати щось надто пізно – я змарнував своє життя з жінкою, яка так і не подарувала мені щастя.
Ще коли я був зовсім молодим, без тями закохався в свою однокласницю. Злата була розумною, доброю і дуже вродливою. Я не міг відвести від неї своїх очей.
У випускному класі ми почали зустрічатися, а потім все зруйнувала звістка про те, що моя кохана вступила до столичного університету. Це означало, що у вересні вона поїде, і я не побачу її аж до літа.
– Михайлику, чого ж ти так переживаєш? Нікуди я від тебе не дінуся, буду писати тобі листи, приїжджатиму, як тільки випаде можливість.
– Обіцяєш?
– Звісно! Ти тільки мене дочекайся!
Свого слова я дотримав – на жодну дівчину за 8 місяців розлуки ні разу і не глянув. А от моя Златочка повернулася до села з таким пузом, що ледве ноги її носили.
Я не хотів чути безглуздих виправдань, вибачень. З усіх сил намагався забути своє шкільне кохання – вже й речі зібрав, щоб переїхати до іншого міста, але нічого не вийшло.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вона прийшла до мене, хапала за руки, ридала, пробачення просила.
– Я не знаю, як так сталося, Михайлику. Все було, наче в тумані! В тому місті так важко залишатися самій, от мій одногрупник і задурив мені голову.
– І де ж він дівся? Знає, що ти його дитину носиш?
– Знає! Сказав, що не вірить, що я вагітна від нього, погрожував, що зробить все, щоб мене вигнали з університету. Я таке пережила… Повір, доля мене вже покарала.
Навіть не знав, що казати. В мене залишилися до цієї дівчини почуття, навіть попри те, що вона зробила. Та й шкода Злату стало, от я й запропонував їй вийти за мене заміж.
Розписалися, а за тиждень везли її в пологовий будинок, де вона народила мені прекрасного синочка.
Назарко – моя гордість. Я завжди вважав його своїм, він навіть у чомусь дуже схожий на мене – ті ж веснянки, блакитні очі. Я пишаюся тим, що виховав справжнього чоловіка!
Шкода, що налагодити стосунки зі Златою мені так і не вдалося. Поки син був маленьким, ще якось терпимо було, але тепер, коли Назар переїхав до Києва на навчання – я не можу залишатися з цією жінкою наодинці.
Дивлюся на неї і згадую все, що сталося 20 років тому, ніби це було вчора. Вона ідеальна дружина – добра, турботлива, намагається мені в цьому догоджати, але цим тільки нагадує про свій вчинок.
Минулого місяця я зробив річ, якої сам від себе не очікував – я зрадив Златі з іншою жінкою.
Тримати в собі цю таємницю не міг – майже одразу зізнався дружині. Я думав, вона мене зрозуміє, пробачить, забуде про це, як про страшний сон, але не так все сталося, як гадалося.
– То он воно як?! Вирішив помститися мені через 20 років? І це після всього того, що я для тебе зробила?! Збирай свої речі. Я завтра ж подаю на розлучення.
Мені досі не віриться, що все це відбувається зі мною. З одного боку. мені дуже соромно, що я зруйнував сім’ю, яку ми будували стільки часу, а з іншого – я відчув полегшення, що все це скоро закінчиться.
Напевно таки не можна пробачити зраду, бо такого удару від коханої людини не стерти з пам’яті ніколи в житті.
А як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
