Владислав широко посміхнувся: все йшло чудово. Він уклав дуже вигідний контракт, тепер роботи для фірми вистачить на більш ніж пів року. Втім, його справи в бізнесі і так досить успішні. Найближчі колеги і ті заздрять, мовляв, як йому це вдається? При нинішніх обставинах не дуже легко розігнатися.
– Фортуна, друзі, фортуна. Треба ловити, поки хтось інший не зловив, – відповідав ухильно.
Втім, і друзі у Владислава були «потрібні» люди. Тому що зараз довіряти особливо нікому. Сьогодні друзі – завтра вороги. І сам це пережив, і в інших бачив. Інша справа – жінки. Прості, доступні, не такі, як була його Ірина. Їм можна і душу вилити. Легко закохувався, легко розлучався.
Дружина? Вони давно чужі. Якщо чесно, Владислав одружився більше на її грошах і тестевих подачках, що відкривало двері до бізнесу.
Ірина ж оцінила його організаторські здібності, які вже в недалекій перспективі повинні були розвинути цей бізнес. Принаймні, Владислав так думав, точніше, намагався думати, тому що знав: Ірина все ж любила його. У хвилини ніжності зізнавалася в коханні, в тому, що він – єдиний і найкращий чоловік у світі.
Але Владислав відчував: йому ніколи не дотягнутися до Ірини. До її інтелекту, особливого шарму і вишуканості, але, водночас простоти, до якої, як хтось із мудрих сказав, не опускаються, а піднімаються. Чи не тому він завів інтрижку зі своєю секретаркою?
Знав, Ірина неодмінно про це дізнається. Може, навіть влаштує скандал і тоді він скаже про те, що не всі такі правильні, як вона. Владислав помилився. Ірина тільки глузливо глянула на нього, ніби нічого не сталося.
Одного разу на одній з вечірок він відверто залицявся до молоденької дружини відомого, але вже в літах підприємця. Той захворів і «юна леді» була на вечірці одна. Ловив на собі зацікавлені погляди присутніх. Знав, що вони спрямовані і на Ірину. Вона ж поводилася так, ніби все відбувалося як належне. Підтримувала розмову, жартувала. Вибрала момент і підійшла до них, посміхнулася.
– Вам одній сумно, чи не так? – звернувся до жінки, якій він протягом вечора приділяв увагу. – Влад цікавий співрозмовник. Він будь-кого може розважити. До речі, ми вже їдемо додому, у Владислава завтра вранці відповідальна зустріч.
Можемо вас підвезти, ви ж, мабуть, теж поспішаєте додому? До речі, як здоров’я вашого чоловіка? Передавайте від нас вітання. Сказала це голосно, спеціально, щоб всі почули. Владислав був готовий убити Ірину, але заперечити не посмів. Навпаки, підтакнув дружині. Вдома намагався обійняти Ірину.
– А ти правильно зрозуміла: я дійсно хотів «виручити» цю жінку. Вона була така самотня …
– Ти хотів зробити боляче мені. Тобі це вдалося. Шкода тільки, ти не знаєш сам, що хочеш довести.
Він не очікував від дружини цих слів. Відвертих і беззахисних. Ірина і тут перемогла, сказавши правду. Напевно, ще один раз вона була з Владиславом такою ж відвертою. Коли поверталися з села, де жила його старенька мама. Ірина сиділа поруч задумлива, зосереджена.
Тримала в руках букет жоржин – мама щедро насадила їх навколо будинку. Владислав і тут не розумів дружину – вдома, біля їх особняка цілий розарій, а вона везе ці простенькі квіти. Гнав щосили машину – швидкість була його пристрастю. Ірина поклала руку йому на плече.
– Не поспішай. Пам’ятаєш, як ти вперше завіз мене в село, до своєї мами? Взагалі, я хочу тобі щось сказати.
Пам’ятає. Але до чого ці слова? І він, і вона знають: це було зроблено більше для людей, для традиційного боргу познайомити невістку зі свекрухою. Втім, може, він помиляється. Тому що Ірина якось відразу знайшла спільну мову з його матір’ю. Ось і зараз про щось довірливо шепотілися без нього на кухні.
– Знаєш, про що я подумала? Про те, що твоя мама зовсім старенька, хвора. Їй нелегко жити одній в селі. Давай купимо їй квартиру в місті або взагалі заберемо до нас. Місця вистачить.
Він ледь не з’їхав з дороги від несподіванки. Це вже щось дійсно нове.
– А кому вона тут, в місті, потрібна? Так, мама літня. Скільки їй залишилося … І витрачати гроші на квартиру …
– Господи, як ти можеш? Невже не боїшся, що там, на небесах?
– Небеса глухі. І сліпі, Ірино! Інакше …
Владислав доказав, що інакше вони, ці небеса, не допустили б того, як він діяв в останній час. Давно вже за спиною тестя і Ірини влаштовував різні справи з вигодою тільки для себе. Відкрив нову фірму на своє ім’я, забувши, що гроші – сімейні. Втім, Ірина хотіла щось сказати … Але дружина вже сиділа далека і чужа.
І тільки через місяць, коли Ірина подала на розлучення, Владислав дізнався, про що вона хотіла повідомити йому в той день. Ірина чекала дитину. Першим, хто дізнався про це, була його мама. От і зрозумій жінок …
Втім, майбутня дитина – ще не причина виселяти його з квартири. Він судився з Іриною за кожен сантиметр, точніше, з тестем, на якого був записаний особняк. А якщо не хочуть Владислава бачити, хай компенсують грошима.
Щодо бізнесу, Владислав був спокійний – він давно взяв на себе, що міг. Нарешті, тільки довів, що в одному ні тесть, ні Ірина не помилилися – в його організаторських здібностях. Підписаний контракт – ще одне яскраве підтвердження цього. Після такого успіху дійсно можна розслабитися.
Навіть поїхати відпочити в який-небудь дорогий санаторій або за кордон. Тепер він може собі щось подібне дозволити. А зараз – до нової подружки. По дорозі купив шампанське, цукерки. Мчав на своїй розкішній іномарці, не дивлячись на потік машин. Колись Ірина просила його скинути швидкість.
Чому раптом згадав про колишню дружину? Може, заїхати? Знав, Ірина народила сина. Владислав його досі не бачив. Якось подзвонив, але натрапив на сталевий голос тестя.
– Ти отримав все. Більше тут твого нічого немає, – ось що почув у відповідь. Немає і не треба. Чому взагалі він згадує про це? Якби тоді Владислав вислухав її … Ні, так не годиться, геть від спогадів, від сентиментів. Натиснув на «газ», пішов на обгін. І тільки в останню секунду зауважив, як на його легковик, з не меншою швидкістю мчав вантажний фургон.
Отямився в лікарні.
– У вас є хтось із рідних? Назвіть адресу, телефон, – чув далекий, ніби з підземелля голос лікаря.
Рідні? Мама … Господи, він і не згадує, коли був у неї. Ні, вона зовсім стара, нічим йому не допоможе. Ірина? Тепер і вона – чужа. Але у нього по – справжньому більше нікого немає. Зачекайте, що з його руками, з усім тілом? Ні поворухнутися, а ще він нічого не бачить.
– За вами потрібен особливий догляд. Назвіть хоч який-небудь телефон, – просив лікар.
Те, що в палату зайшла Ірина, Владислав зрозумів відразу: тільки вона з його знайомих жінок користувалася такими парфумами. Вони пахли вербою, шкіркою мандарина і ще чимось невловимо свіжим, весняним. Присіла на краєчок ліжка.
– Не хвилюйся, тобі не можна. Добре, що ти назвав медикам мою адресу. До речі, вони запевняють: все буде добре. Руки-ноги тобі вилікують. Хребет не пошкоджений, значить, будеш ходити. Навіщо ці слова? Він і сам це знає. Нехай краще розпитає, що з його очима?
Ірина вловила його думку.
– Тут складніше. Лікар каже, пошкоджений нерв. Можливо, треба буде кілька операцій. При необхідності – направлять до столиці.
Владислав відчув: вона встала.
– Ще прийдеш, Ірино?
– Не знаю. Я зробила все необхідне. Розпорядилися коштами для лікування, найняла тебе доглядальницю.
Час, здавалося, тягнувся нескінченно. Владислав пережив одну операцію, другу, третю. Потім була столиця, консультації різних медичних світил. Всі розводили руками: хіба диво і час повернуть йому зір.
Треба вчитися жити заново. Головне – спокій, позитивні емоції. Легко сказати. Після року поневірянь справи в його фірмі далеко не успішні, а якщо чесно – ніякі. Ні прибутків, ні нових контрактів.
– Їдьте до мами. Ви говорили, вона живе в селі. Там тихо, спокійно. Якраз те, що вам потрібно. Відпочинете від лікарень, потім направимо вас в центр реабілітації, – радив професор.
Хіба у нього був вибір? Бродив по стежках маминого саду. Аж тепер вона, а ще паличка – його супутники. Він же нічого не бачить. Дійсно, над ним лише сліпі небеса. Здається, Владислав сказав це вголос.
– Навіщо про сумне? Гості у нас скоро будуть, – відповіла на його слова мама.
– Гості? Звідки? До нас же, крім твоїх сусідів ніхто не приходить, мама.
– Не знаю. Але гості будуть, тому що вранці в будинок залетіла ластівка.
Як і тоді, в лікарні, Владислав впізнав парфуми Ірини. Чув, як йшла до нього між старих яблунь.
– Ти?
– І не одна. Я привезла тобі сина. Ось, він вже сам ходить.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Маленька тепла долонька торкнулася щоки Владислава. Дійсно або йому здалося, ніби на мить, на частку секунди він побачив яскраве сонячне світло, що пробивалося крізь блакитне небо.
Тобі щеня від дружини дорожче! Не сумував анітрохи! Кажу тобі, Катруся з ним грає! М’ясо передам їм. І не ходи поки до них, нехай собака звикне
Як же йому хотілося пригорнутися до її теплого тіла, зігрітися, як в дитинстві, відчуваючи себе в цілковитій безпеці. – Невже мій господар був єдиною доброю людиною на світі?
Жінки цього знака Зодіаку є найбільш незвичайними (кожен схильний до залежності до їх персони)
Особливі стосунки: ці пари знаків Зодіаку об’єднує щось більше, ніж любов
Коли ви випромінюєте світло – дратуєте тих, хто живе в темряві
Мені немає де взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата
Дівчата самі стрибали до мене в машину. Навіть питати або вмовляти мені не доводилося. Я пишався собою
З цього тіста можна пекти абсолютно все: піцу, пиріжки, булочки, пироги. Воно настільки пухке і смачне, що всі хто спробував, просто забули всі інші рецепти. Запишіть і збережіть це справді смачно
Розлучився з дружиною рік назад, син лишився з нею. А тепер я маю утримувати колишню і її нового чоловіка
Вендінгові автомати на вулицях Стамбулу годують бездомних тварин
5 рис характеру, які доводять, що ви – сильна особистість
Як зачарувати співрозмовника: 7 простих фраз, які викликають довіру
Як знакам Зодіаку побороти лінь?
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
Дівчатам тільки й потрібно дитину народити, печатку в паспорті поставити і в його квартирі прописатися. Класична історія
Минув деякий час і мене забрали в дитячий будинок, бо більше не було кому стежити за мною. Тітка Олена весь час приходила до мене
Саша підійшов і запитав: «Можна мені йогурт?». На що чоловік відповів: «Ні, це нам з мамою, тобі немає»
Якби не він, Коля їхав би собі зараз в ту секунду і опинився б тим, в кого врізалася ця машина. І дійсно, це була найважливіша зустріч в його житті
ТОП-10 найбільших домашніх кішок, в обіймах яких можна тонути вічно
