“Я люблю тебе, мамо”. Дивовижна розповідь. Тільки любляче серце матері здатне на таке. Прочитайте цю розповідь, яка вас здивує і не залишить байдужими.
Ольга тепер залишилася зовсім одна у двокімнатній квартирі, після того як син поїхав на заробітки в район крайньої півночі. Спочатку їй навіть подобалося жити одній, ніяких тобі турбот, але вже через пару днів їй стало ніяково. Відсутність поруч з собою улюбленого синочка, та й просто живої душі її гнітило.
Вона все частіше вечорами самотньо сідала біля вікна і спостерігала як кружляють сніжинки. Нічого не хотілося робити, ні варити, ні прибирати у квартирі. Навіть просто вийти на вулицю, щоб прогулятися їй було лінь. Тяглися дні за днями, і вона ніяк не могла зрозуміти чого вона чекає. Їй здавалося що щось має статися, зовсім скоро.
Ольга прокинулася серед ночі від холоду. Чомусь у квартирі стало дуже холодно, так їй здавалося, ніби вікна всі повідкривали. Ольга встала з ліжка і щулячись, відкрила шафу і дістала другу ковдру. Ось тепер буде тепло, подумала Ольга, і знову вляглася, сховавшись під двома ковдрами.
Пововтузившись в холодному ліжку вона зрозуміла, що навряд чи тепер зможе заснути. Мабуть, сон перебила. Вона встала, загорнувшись однією з ковдр і підійшла до вікна. Те, що вона побачила за вікном, налякало її. Міста не було, а замість нього за вікном стояло кілька вагончиків і якась техніка, машини і бульдозери.
Вона відійшла від вікна.
– Цього не може бути, – прошепотіла вона, – Цього просто не може бути.
Підійшовши знову до вікна, вона побачила ту ж саму картину, багато техніки і чотири вагончики, двоє з яких почали горіти. Прямо на її очах вагончики перетворилися в вогненні смолоскипи. Вогонь швидко перекинувся ще на два вагончики, які через хвилину вже палали величезним багаттям. Задимілася техніка, яка стояла поруч.
Ольга, нічого не розуміючи, стояла і спостерігала за пожежею, ніби по телевізору. Мимоволі вона глянула на градусник, який висів з іншого боку вікна. Градусник зашкалював.
– Невже за вікном така низька температура?, – прошепотіла вона собі, – Що взагалі відбувається таке. Де я перебуваю? Куди пропало місто?
І тут до неї прийшла думка, що такі низькі температури бувають тільки на півночі. Точно. Північ. За вікном я бачу північ. Так на півночі у мене син працює.
Серце кольнуло. Щось трапилося. Треба синові зателефонувати.
Скинувши з себе ковдру, вона побігла в зал і почала шукати в серванті номер телефону сина. Коли він їхав, то записав його на папері і поклав кудись сюди. Ах ось цей папірець.
Ольга швидко почала набирати цифри. Почулися гудки. Трубку довго не брали.
– Алло, – почувся сонний голос сина
– Синку, це мама. У тебе все гаразд?
– Привіт, мамо. Ну так. Працюємо.
– Точно все в порядку? А то у мене серце не на місці.
– Та ніби … Чого це ти … Мам, я тобі передзвоню …
У трубці почулися короткі гудки.
Ольга швидко підійшла до вікна … але за вікном тепер було знайоме з дитинства її рідне місто.
Ближче до обіду задзвонив телефон. Дзвонив син.
– Мама, а ти чому мені вночі зателефонувала? – запитав він.
– Просто подзвонила і все. Тривожно щось було.
– Мам, я не хочу тебе лякати, але якби не ти … Ми б напевно зараз з тобою не розмовляли. Пожежа у нас починалася, коли ти дзвонила.
– З тобою все гаразд?
– Та не хвилюйся ти так. Все добре. Я ж кажу що твій дзвінок … твій дзвінок нас розбудив … вчасно.
– Ой синку. Ти вже себе бережи. Обережніше ти там.
Ольга присіла на диван. Ноги не тримали від почутого.
– Мам, – продовжував син, – Загалом тобі величезне спасибі від наших мужиків. Вони тут поруч стоять і кажуть що обов’язково до тебе приїдуть, як тільки буде можливість, щоб тобі віддячити.
– Я дуже тебе люблю, синку.
– І я тебе люблю, мама.
Вам сподобалася ця історія?
