Моя мама вийшла на пенсію доволі рано. Вона була ще доволі молодою, але зрозуміла, що з неї досить. Своє відпрацювала. Після такого рішення почався шквал дзвінків на мій мобільний. Жінка просила, щоб я забрала її до себе. Я їй постійно пояснювала, що не можу цього зробити. Мені не було куди її забирати. Сама з чоловіком та дітьми жила у маленькій квартирі, яка належала свекрам. Але, схоже, мама мене не чула.
Дзвінки продовжувалися. Мама наполягала на своєму. Казала, що вже старенька і не хотіла б ще й самотньою залишитися. З одного боку я не могла їй нічим допомогти, а з іншого прекрасно її розуміла. Ми жили далеко одна від одної. У мене на руках маленькі діти. Тож я і справді трохи забула провідувати неньку. Якщо чесно, то давно в гості не заходила.
Мати й сама могла провідати мене та онуків, але з місця також не рушала. Взагалі вона була людиною консервативною. Дальше, ніж її область, нікуди не виїжджала. Тож тільки сиділа і плакалася мені, як їй самотньо.
Я не знала, чим могла допомогти матері у такому випадку. Свою квартиру свекри продавати не хотіли. Та й я просити у них нічого не хотіла. І дивно все це звучало б. Чому вони мали дбати про прихисток для моєї мами.
Тим часом мама продовжувала надзвонювати нам і проситися трохи пожити в мене.
Я довго радилася з чоловіком. Ми намагалися знайти якесь рішення, щоб усім добре і коштів багато не пішло.
Вирішили взяти кредит, продати мамин дім у селі та купити їй власну квартиру. Приміщення було б не дуже велике, зате своє. Та ще й поселили б її десь неподалік від нас, щоб було менше балаканини про самотність.
Як домовилися, так і зробили. Придбали житло. Зробили там хороший ремонт, щоб мамі було комфортніше.
Питання вирішили.
Але дзвінки так і не припинилися. У мене й досі повно клопотів. До мами вирватися вдається не завжди, тому доводиться слухати про її самотність. Тепер ненька каже, що в селі хоча б сусідки були. Мала з ким поговорити. А тут порожньо.
Я вислуховую. Кажу, що поспішаю. Обіцяю, що все налагодиться, хоча й гадки не маю, як догодити матері тепер. У мене власна сім’я. Я не можу сидіти в неї постійно.
Така поведінка тещі набридла навіть моєму чоловікові. Він постійно тільки й запитує, чому моя мама думає про себе, а про інших забуває. А я й не знаю, що йому відповісти. Самій цікаво.
Як часто Ви гостюєте у своїх батьків?
Чи бувало таке, що поїздка до рідні геть не вписувалася у щоденну рутину?
Чи ображалися на це батьки?
