Одвічна проблема батьків і дітей. Купа створених психологами постів про цю проблему. Здається, що на цю тему можна спілкуватися вічно. Напруженість відносин матері і дочки насправді полягає в тому, що вони поєднують у собі абсолютно протилежні почуття. Їх кожен раз хочеться зрозуміти і якось укласти в голові. Ви ніколи не замислювалися, що ми звинувачуємо і прощаємо наших матерів, будучи насправді схожими на них? Зараз ви намагаєтеся довести всьому світові зворотне. Втім, як і завжди.
Мама – для багатьох з нас найкраща подруга і мудрий наставник. Скільки корисних і завжди точних порад вона дає? Вона як лідер, статус якого непохитний незалежно від того, скільки років її дитині. Ми ж всі пам’ятаємо як нас виховували? Дочка повинна поважати і слухати мати, адже їй «видніше», в неї більше досвіду.
Такі «завислі в повітрі» взаємини доньки і матері нерідко стають задушливими для вже дорослої доньки і як наслідок, навіть можуть привести до розриву емоційного зв’язку з мамою.
Так сталося і з моєю подругою Наталею. Я завжди заздрила їх стосункам з мамою Людмилою Петрівною. Завжди всі «душа в душу», поки в доросле життя Наталі не прийшов Геннадій. І тут картковий будинок з тендітних відносин, який Людмила Петрівна будувала, протягом довгих 35-ти років, миттєво впав. Звичайно ж, вмовляння типу «Він тебе не гідний», «Сім’я якась дивна в нього. Будеш як в лещатах»,«Він мамин синочок» не діяли на мою подругу.
Після року залицянь і побачень, чоловік зробив Наталі пропозицію руки і серця. Мати після цього награно непритомніла і хворіла псевдо депресіями і нервовими зривами. Як тільки вдавалося залишитися наодинці з дочкою Людмила Петрівна немов муха, дзижчала на вухо свої «Як ви будете жити? На що?», «Він нічого не заробляє. Ти пропадеш». Наталя лише у відповідь поглядала на годинник і придумувала щоразу різного роду відмовки поспішати додому.
Якось не витримавши, вже стоячи на порозі напівзакритих дверей Наталя зізналася матері: «Мама, я втомилася. Я його кохаю. Це головне”. Пройшли роки. Наталя вийшла заміж за «жебрака» за словами Людмили Петрівни, менеджера. Через рік з’явилася Машенька. Білява, пустотлива і точною копією очей батька. Життя йшло своєю чергою. Обидва працювали. Кожну копійку несли в сім’ю. На одвічні питання Людмили Петрівни по телефону «Як у вас справи?» Наталя завжди напрочуд мамі відповідала «Добре».
Якось з нагоди переводу головного менеджера в інше місто, на фірмі Геннадія звільнилася ця ж вакансія. Після місячних курсів Геннадій вже сидів у кріслі «головного». Почав отримувати більше. Але якось в їхній родині не прийнято ставити гроші на чільне місце. Мати все дивувалася: як? З нагоди першого вилізлого зубчика Марійки був бенкет в сімействі. Людмила Петрівна, покликавши Наталю в сусідню кімнату і запитала. «Я все хочу дізнатися: як вам це вдалося? Я з твоїм батьком жити не змогла. Відразу зрозуміла, що користі від нього не буде. І всю свою любов тобі, моя улюблена донечка віддавала. А «твій» нікчемний і заробляти почав краще, дивись на нього! Ремонт вам ще не завадило б зробити! Він потягне?»
Наталя важко зітхнула. Поклала руку на коліно матері і стиснувши її руку сказала «Не знаю, мама, нам поки і без ремонту нормально. Знаєш, тату ніколи не був нікчемним. І мій чоловік теж. Просто батько був некоханим чоловіком. А мій – коханий».
Потім Наталя відпустила руку. По-моєму, в цей момент вони відпустили один одного …
Які у вас стосунки з мамою?
