Я не була бажаною дитиною для своєї матері. Вона хотіла зробити все, аби мене не було, але лікарі відмовлялися, посилаючись на великий термін. Не пам’ятаю, щоб вона приходила до мене на свято в садок або гуляла в парку за ручку. Весь час ставилася до мене холодно, немов я чужа.
Я не знаю, як виглядає мій рідний батько. А мама навіть не може згадати його ім’я. Тому вона завжди шукала багатого шанувальника, який буде давати гроші на всі її забаганки. Ні, не на дитячий одяг або харчування. Маму цікавили спа салони, посиденьки з подругами і нічні клуби.
Одного разу вона познайомилася в ресторані з чоловіком, на ім’я Олег. Він був власником великої будівельної компанії, одягався у вишукані костюми і їздив на американській іномарці. Точніше, катався з особистим водієм у справах. Він гарно залицявся – великі букети і коштовності, дорогі парфуми і брендові сукні. Вечеряли разом у ресторанах.
Але він не здогадувався про моє існування. Якось мама запросила його в гості, а мене сховала в кімнаті, мовляв, сиди тихо і грайся іграшками. Але я злякалася самотності і сльози самі покотилися по моїх щоках.
– У тебе є донечка?
– Так. Чоловік давно загинув, тому я намагаюся її самостійно виховувати.
– Це ж чудово! – сказав Олег і взяв мене на руки і почав грати.
Мама була приємно здивована, адже всі її попередні залицяльники відразу тікали геть, коли чули слово «дитина».
Згодом, Олег зробив їй пропозицію і вони одружилися. Було пишне весілля на березі моря. Ми переїхали у великий будинок за містом, у мене була власна кімната на третьому поверсі! Звичайно, тепер її чоловік став моїм батьком. Але він часто пропадав на роботі, та й мами не було вдома. Вранці прокинулася, а вона вже на масаж поїхала або робити новий манікюр.
Через кілька місяців у мене народилися дві сестрички. Я була щаслива, адже мріяла про них! Сподівалася, що не буду з ними нудьгувати і буду гратися кожен день. Але мама часто підвищувала на мене голос, коли я підходила до коляски або ж хотіла взяти їх на ручки.
– Іди!
– Мамо, але це мої сестри, я хочу з ними пограти!
– Хто? Подивіться яку дурість вигадала! Ти їм чужа людина! Тому тримайся від них якнайдалі. Якщо я побачу тебе в кімнаті – миттю відвезу в притулок і залишу там!
Однак, ці погрози почув Олег. Він довго сердився на маму і пояснював їй, що ми всі – сім’я і повинні жити дружно. Звичайно, коли чоловік був вдома, мама намагалася не звертати на мене уваги. Але все змінювалося як тільки він переступав поріг і їхав на роботу. Одного разу вона дорікала мені в тому, що я зіпсувала сімейний портрет своєю присутністю на фото!
Я бачила, як вона любить Еліну й Емілію, а мене готова вигнати з дому.
З роками сестри наслідували поведінку матері і при нагоді принижували мене. Звичайно, перед батьком вони намагалися виглядати білими і пухнастими. Я старалася не звертати на їхні слова уваги і часто гуляла з друзями або затримувалася в школі. Не було настрою сидіти вдома поруч з такими злими людьми.
Мама з сестрами навіть не прийшли до мене на випускний вечір в 11 класі. Олег тоді був у відрядженні в Італії, тому не міг приїхати вчасно. Але я на нього не сердилася, адже це його робота. Однак, із заздрістю дивилася, як однокласниці танцюють в ресторані зі своїми батьками, а я сиджу за столом одна. Я вступила на державну форму навчання в інше місто і переїхала ще до початку навчального року. Звичайно, крім вітчима, до мене ніхто не дзвонив.
Одного разу я кілька разів дзвонила до Олега, але він не брав трубку. Відчувала, що з ним щось сталося. Переступила через гордість і подзвонила мамі:
– Привіт. Чому Олег не відповідає на мої дзвінки?
– Він у лікарні, його швидка забрала прямо з роботи. Погано стало, серце прихопило і знепритомнів.
– Я вже їду додому!
Це був вечір середи і завтра у мене важливий семінар у суворого викладача, але це було неважливо. Потім розв’яжу цю проблему, зараз головне – приїхати до Олега!
– Тату! Що сталося?!
– Юлечка, дочка. Я не хотів тобі цього говорити. У мене серйозні проблеми з серцем, лікарі кажуть, що мені залишилося кілька місяців…
– Ні, я не можу в це повірити! Повинен бути якийсь вихід. Поїдемо за кордон, впевнена, що там допоможуть!
– Ні, сонце, я питав. У мене є два місяці…
Я тоді ночувала в палаті з вітчимом. Мама з сестрами відмовилися доглядати за хворим чоловіком, мовляв, у них своїх турбот вистачає з головою. Тому я вирішила взяти академічну відпустку і переїхала додому. З ранку до ночі була в лікарні. Читала Олегу книги і вірші, дивилися разом фільми і іноді виходили у двір, щоб подихати свіжим повітрям. Я бачила, як чоловік важко перебирає ногами. Кожного дня він згасав, немов свічка. Мама за весь час передала йому один светр і шоколадку. А про сестер я взагалі мовчу.
Всю ніч я не спала. На ранок мені стало погано. Руки тремтіли, ноги були немов з вати. Відчувала, що сталося щось погане.
– Пані Юлія. Вибачте, але я повинен вам це сказати…
– Будь ласка, тільки не кажіть мені про те, що…
– Йому вночі стало дуже погано. Задихався. Ми хотіли зробити операцію, але його серце зупинилося. На жаль, ми не могли його врятувати.
Мама навіть сльозинки не зронила, коли дізналася про те, що Олега більше немає. Організацією прощання, звичайно, займалася я, а сестри чекали тільки одного – заповіту. У той день, коли його не стало, вони відпочивали в Італії, але приїхати і побачити його в останній раз вони не захотіли.
Через кілька днів до нас прийшов нотаріус.
– Минуло вже достатньо часу, тому я можу зачитати умови заповіту.
– Так, ви ще довго будете тягнути кота за хвіст! Мене вже водій чекає – сказала мама.
– Давайте швидко читайте, що там на листочку написано – в один голос крикнули сестри.
– Що ж, місяць тому пан Олег покликав мене для написання заповіту. Він сказав, що всю нерухомість, авто і власну частину бізнесу заповідає дочці Юлії!
Мама аж рот від подиву відкрила, а дівчата почали косо поглядати на мене.
– Що за маячня! Ви у своєму розумі? Не вмієте читати чи що? – кричала мама на чоловіка і вихопила у нього з рук паперу. Перечитала уважно кілька разів і вже хотіла викинути їх у смітник, але зупинилася.
– Ось підпис вашого покійного чоловіка і печатка. За законом все правильно.
Того вечора мама постукала до мене в кімнату. Відчувала від неї різкий запах алкоголю і сигарет.
– Дочка моя єдина, я тебе так люблю! – ледве говорила жінка і лізла до мене обніматися.
– Мамо, не заходь в кімнату!
– Та як ти смієш, я твоя мама! Що, вже забрала собі все майно мого чоловіка?! Я так і знала, що треба було тебе віддати в дитячий будинок!
Я не могла терпіти такого нахабства від рідної матері. Попросила покоївку відвести її в кімнату і забрати весь алкоголь геть. Нехай прийде в себе. Сестри обрали іншу тактику, не намагалися задобрювати мене. Вони намагалися підкупити нотаріуса і анулювати заповіт, адже я по суті не його рідна дочка. Всіляко намагалися мені напаскудити, але я не звертала на такі дурниці уваги.
Забрала всі свої речі і переїхала на квартиру, яку мені колись подарував Олег на першому курсі. Почала займатися його бізнесом, адже знала, як він любив свою роботу. Ігнорувала телефонні дзвінки п’яної матері та погрози сестер. Мені все одно, що вони – моя сім’я. Це порожнє слово. Ніяких щасливих спогадів, любові і підтримки.
По-вашому, дівчина вчинила правильно? Може бути, варто помиритися з рідною матір’ю і сестрами?
