– Люба! Дай солі трохи. Котлеток вирішила посмажити, а солі немає, – крикнула Галина з літньої кухні.
– Котлети – це чудово! Зараз принесу сіль і картоплю поставлю. Повечеряємо разом! – відповіла сусідка.
– Дуже добре! Давно не збиралися.
Так і жили все життя дві сім’ї по сусідству. Душа в душу. Між ними навіть паркану ніколи не було, ходили один до одного коли заманеться. Усі свята і будні, весь час були разом.
Через годину в загальному саду був накритий щедрий стіл. Сусіди повечеряли разом, потім чаювали до самої ночі. Мужики грали на гармошці, співали пісні, а жінки розмовляли про різні дрібниці.
– Мама, можна Дмитро у нас сьогодні ночувати буде? Ми хочемо діафільми подивитися, а потім страшилки один одному розповідати, – запитав Саша.
– Звичайно, синку. Тільки будинок не переверніть, знаю як ви граєте! – засміялася Галя.
Дмитро і Саша були погодки. Хлопчаки скільки пам’ятали себе, весь час були разом. Це дуже здорово, коли найкращий друг живе в сусідньому будинку і можна практично в будь-який момент побачитися з ним. Пізніше, хлопці пішли в один клас і здружилися ще сильніше.
Все село заздрило такій міцній дружбі сусідів.
У той вересневий, теплий вечір, ніщо не віщувало біди. Іван з Василем пішли на рибалку, а їхні дружини сиділи на лавочці біля двору обговорюючи місцеві проблеми.
– Любка! Галя! Біда! – кричала Степанівна підбігаючи до жінок.
– Що трапилось? – заметушилася Люба.
– Там ваші пацани такого натворили … – стара закотила очі і склала руки на грудях.
– Поясни толком! Чого тягнеш?! – розлютилася Галина. – Що з нашими дітьми?
– Скирту вони колгоспну спалили! Ой, що тепер буде! Їх сторож зловив і викликав поліцію.
Штраф величезний заплатите тепер ще й в тюрму посадять за те, що діти без нагляду сновигають!
– Що ти несеш? Стара пліткарка! – промовила Люба.
– Які вони діти? Їм майже по чотирнадцять років. Що ж нам за руки їх водити? – виправдовувалася Галя.
– Загалом жіночки, не заздрю я вам тепер. Чекайте великих проблем, – сказала Степанівна і побігла далі.
Сусідки стояли в ступорі не знаючи, що робити і куди бігти.
– Це твій Дімка винен! Мій Саша не додумається таке зробити! – крикнула Люба.
– Ах ти курка обскубана! Як ти смієш мого сина звинувачувати. Це Дімка його з пантелику збиває завжди. Я ніколи не вітала їх дружби! – не залишилася в боргу Галина.
Жінки, як дві божевільні почали лаятись і звинувачувати один одного. У цей момент до двору сусідів під’їхала поліцейська машина і повернулися чоловіки з риболовлі. Почалися розборки. Винуватців події батьки замкнули по домівках, а самі підписували протоколи і розбиралися з правоохоронцями.
З того самого моменту між колись дружними сім’ями почалася жорстока ворожнеча. Спочатку сусіди пересварилися один з одним, а потім почали робити великі капості.
Одного разу, сімейство Тихонових виявили зранку, що двері в їх сарай відкриті навстіж, а сам сарай порожній. Корова і двоє свиней як крізь землю провалилися. Іван відразу побачив, що навісний замок зрізаний і зрозумів, що це витівки сусідів. Пізніше, господарство знайшли. Корову привели небайдужі односельці, а свиней Іван з Любою виявили біля річки.
Наступної ночі Іван пробрався у двір до Скворцових і вилив відро солярки в колодязь. Вранці господиня пішла набрати свіжої води. Через кілька хвилин почулася лайка і прокльони на адресу сусідів.
Цілий день Василь ставив паркан, щоб закрити нарешті вільний прохід до сусідів. До вечора чоловік закінчив роботу. На наступний день Іван вирішив не відставати від свого ворога і встановив на паркані колючий дріт.
Найстрашніше, що у цій безглуздій, дурній сварці, страждали діти. Батьки суворо заборонили хлопчакам дружити. Саша і Діма дуже нудьгували за минулими часами. Адже хлопці мало не з народження разом і стали немов рідні брати.
Галина довго не могла заснути. До сих пір жінка пам’ятала образливі слова, які викрикувала Любка на адресу її родини. «Це не можна так залишати. Я не дам їм жити спокійно поки вони не з’їдуть звідси. Не хочу жити все життя поруч з заклятим ворогом»- подумала жінка і взявши лопату вийшла тихенько з двору.
Жінка пробралася непомітно у двір сусідів і почала щосили бити вікна в веранді. Через кілька хвилин в будинку запалили світло. Злякавшись, що її спіймають на гарячому Галина кинулася бігти додому.
– Що за шум на вулиці? – запитав сонний Іван.
– Вікна у сусідів полопалися, – захихотіла Галя і швидко лягла в ліжко.
– Ти здуріла? За таке і покарати можуть! – розсердився чоловік.
– Нехай спочатку доведуть! – огризнулася жінка.
Минуло пару годин. Галя з Іваном мирно спали не чуючи, що до них у двір пробралися розлючені сусіди. Через пару хвилин Галина скрикнула від переляку. Хтось бив їм вікна у всьому будинку … Наступний день сусіди були зайняті, – склили вікна в своїх будинках.
Пізно ввечері Любаша увійшла в будинок і виявила записку на столі: «Мама і тато. Мені набридло жити у ворожнечі і злості. Ми поїхали разом з Дімою. Додому повернемося тоді, коли ви помиритеся з сусідами і розберете паркан! Саша».
Люба заголосила на весь голос і вибігла з двору.
– Галя! Галина! Біда у нас! – плакала жінка.
– Що сталося? – злякалася сусідка. Жінка розуміла, що Люба, просто так не прийшла б.
– Ось. Прочитай! – Люба простягнула записку.
– Мій Дімка вдома. Спить уже, – сказала Галина і тут же кинулася в будинок.
Через хвилину жінка вибігла в сльозах тримаючи в руках записку.
– Пішов! І мій пішов! – ридала Галя. – Любочка, що ж ми натворили?
Жінки обнялися і заплакали ще на пару. До них підійшли з двох сторін чоловіки, нічого не розуміючи. Іван узяв записку в руки і прочитавши чортихнувся:
– Ось баби дурепи! Через вас ми з дітьми повинні страждати!
– Підемо, Ванька, розбирати цей проклятий паркан. Повелися ми на цих двох пліткарок, як два пацана! – суворо мовив Василь.
Сусіди упоралися за дві години. Паркан був знесений, а в саду знову стояв загальний стіл, за яким раніше збиралися сім’ями. Всю ніч сусіди пили чай і чекали повернення синів.
Вже на світанку рипнули дверцята на горищі. Сусіди побачили як Саша з Дімою спускаються тихенько по сходах вниз.
– Ах ви телепні! Ночували на горищі? А ми місця собі не знаходимо! – насварила дітей Люба.
– За те паркан розібрали! – посміхнувся задоволений Діма. – Пообіцяйте, що більше ніколи не посваритеся!
– Обіцяємо … – сказали хором батьки.
Хлопчики поснідали і пішли на риболовлю. А сімейство Тихонових і Скворцових провели весь день разом. Сусіди святкували своє примирення, сміючись над своїми підступами.
– Жарти жартами, а воду тепер будемо у вас брати! Після вашої солярки колодязь вже не очистити, – сказав Василь.
– Так, не добре вийшло з колодязем. Але ти теж молодці! Випустив мою худобу гуляти по всьому селу, – сказав Іван. – Нічого, викопаємо вам новий колодязь, ще кращий від колишнього!
Чоловіки обнялися, взяли інструмент і затягнули свою улюблену пісню.
Які у вас стосунки з сусідами?
