Мама недолюблювала Славіка. Як він тільки не намагався догодити своїй матері, їй завжди нічого не підходило, чого не скажеш про Олю. Красуня, розумниця та ще й вчиться на відмінно. Мама завжди намагалася більше уваги приділяти Олі, постійно повторювала, що її донечка золотко і на неї чекає світле майбутнє.
А що казати про нього? Маленький, непомітний хлопчик. Напевно, вся справа була в батькові Славіка. Він колись був успішним інженером, працював на великому заводі, але один нещасний випадок зруйнував повністю їх сімейну ідилію. Олексія не стало. Зінаїда тоді опустила руки, залишившися у цьому великому світі одною з маленькою донечкою на руках.
Через рік до неї почав свататися слюсар Микола. Він зумів переконати Зінаїду, що з ним їй буде набагато краще. Обіцяв, що буде допомагати їй, виховувати Олю та щиро кохати жінку.
Після довгих вмовлянь, Зіна здалася. Звичайно, що любові до нього вона не відчувала, так він був працьовитим чоловіком, а Олі потрібен був батько…
Вже через рік у них народився Славік, копія батька. Руде волосся та зелені очі. Зіна чомусь одразу не полюбила його. Вона вважала його якимось непорозумінням, їй цілковито вистачало донечки, а другої дитини вона не хотіла.
Згодом, Микола почав випивати, важко йому було весь час дивитися на знервовану дружину і слухати розмови про те, як їй все набридло. У підсумку покинув чоловік все і пішов до своєї приятельки по чарці. Все своє невдоволення Зінаїда зривала на сина.
– І навіщо ти взагалі народився? Ми б собі спокійно жили разом лише з Олею. Твій батько давно став алкоголіком, напевно і ти колись будеш таким же.
Щовечора у них в сім’ї був невеличкий ритуал. Мама та Оля сідали на диван і починали сміятися та жартувати. Мама кожен раз примовляла, дивлячись телевізор:
– Був би у нас кольоровий телевізор, то дивитися передачі було б набагато цікавіше.
Славік тихенько продовжував сидіти на кріслі і мріяв про те, що коли виросте, то неодмінно купить мамі кольоровий телевізор.
Оля закінчила школу із золотою медаллю та вступила до медичного інституту. Мама гордилася нею, адже скоро її донечка стане лікарем.
Але на другому курсі Оля вийшла заміж і одразу завагітніла. Університет довелося покинути. Народився синочок і Зінаїда весь час приходила до донечки, щоб допомогти їй. А потім народився ще один син і про кар’єру лікаря можна було забути. Більше не залишилося бажання продовжувати навчання.
Славік закінчив школу та одразу вступив в торговий техніком. На дворі були сурові 90-ті роки. Друг Славіка запропонував організувати кооператив з продажу газового обладнання. Справи у них почали йти досить непогано. Мама не вірила в успіх сина, аж поки він додому не приволік великий кольоровий телевізор.
– Славік, ти де його взяв? Він же імпортний, коштує купу грошей, звідки вони у тебе?
– Мамо, ми ж працюємо з Вітею! Ти ж давно мріяла про такий телевізор.
Мати усміхнулася і погладила Славіка по голові. Це для нього була найкраща нагорода. Кооператив почав приносити великі гроші. Славік зробив ремонт в квартирі та купив собі машину. Мати завжди брала у нього гроші, щоб поділитися з Олею, бо справи у неї йшли досить кепсько.
Олі чоловік був безробітній, а вона влаштувалася медсестрою в місцевій поліклініці. Невдовзі Славік одружився і переїхав жити у свою квартиру. Маму він не забував, часто навідувався до неї та приносив продукти.
Мама захворіла несподівано, відмовили ноги. Славік приводив найкращих лікарів, але ніхто не міг допомогти. Мама стала повністю лежача, а за нею потрібен був цілодобовий нагляд.
Одного разу Оля прийшла до нього з розмовою:
– Давай маму віддамо в спеціальну клініку, де доглядають за такими як вона. Я не зможу за нею приглядати, у мене двоє дітей та чоловік безробітній, часу взагалі немає. Тобі теж цього тягаря не потрібно, ти багато працюєш, тобі теж ніколи…
– Олю, мати я нікуди не здам, заберу до себе, квартира велика.
Квартиру матері він продав, половину грошей віддав Олі, а решта витрачав на доглядальницю та ліки для матері. Оля навідувала маму досить рідко. Одного разу мама захворіла на запалення легенів, лікували її вдома. Слава щовечора гладив маму і запевняв, що скоро вона одужає. Мати попросила його сісти.
– Славік, синку, прости мене, я для тебе зараз обуза. Я все життя своє не звертала на тебе уваги, а піклувалася лише про Олю. Думала, що ти виростеш як твій батько…
Славік мовчки слухав її, і у нього текли сльози. Він завжди хотів, що мама його почула та полюбила.
Мами не стало, хворобу так і не вдалося побороти…
Часто можна почути історії про те, що батьки несправедливо ставляться до своїх дітей, не дарують любов та ласку. А діти завжди все відчувають та розуміють. Обійміть свою дитину, поки не пізно.
А ви погоджуєтеся з тим, що дітей завжди потрібно любити однаково?
