Моїй матері нещодавно виповнилось 76 років. Вона вже старенька і багато чого не може робити сама. Мій брат Любомир живе неподалік від будинку мами, тому він доглядає за нею і допомагає їй зі всіма справами.
Я живу у місті зі своєю сім’єю. Їздити кожен раз у село було дорого та не вигідно. Я вирішила, що краще ці гроші відправлю матері, а дивитись за нею буде мій брат. Так і вирішили.
Та згодом, мама переписала свою хату на брата, його жінку і дітей, адже ж вони частіше були поруч з нею. Попри те, що ми також час від часу приїжджали. Та не суть! Я не збиралась сваритись за ту хату. Як їм потрібно, нехай забирають!
Та сталось так, що Любомир розлучився зі своєю дружиною, знайшов собі іншу жінку і поїхав жити у село.
А з нашою мамою залишилась його дружина. Вона почала дзвонити до мене і просити забрати маму у місто, мовляв, чому вона повинна доглядати за нашою мамою? Ми порозбігались, а вигрібати має вона!
– Буде на твоїй совісті, як з нею, щось станеться. Бо я тебе попередила. Я ходити до неї в дім не буду. Шукай свого брата і вирішуйте це питання. Не перекладайте його на мене – заявляла братова дружина.
От негідниця! Будинок в спадок отримає, а доглядати за мамою не збирається! Як так то? Братові діти ще дуже малі, дивитись за бабцею не зможуть. Та й це ж діти! Не будуть цілий день біля старенької сидіти. Вони ж гратись хочуть!
Я б забрала маму до себе, не можу ж я її залишити саму напризволяще. Та чоловік мій, Василь проти. Каже, нехай доглядає той, на кого хата записана. Але він не розуміє, що це моя мама. І до кого вона ще звернеться, як не до рідних дітей. Хоча з братом навіть розмова марна. Він влаштовує своє особисте життя. На маму йому байдуже.
Я зараз, мов на роздоріжжі. Не знаю, що мені з усім цим робити..
Як гадаєте, чи вдасться жінці переконати Василя забрати маму до них у місто? Чи підтримуєте дружину брата?
