Я закохалася у 18-річного Дмитра. Він середнього зросту з карими очима та чорним волоссям. Мені зараз 17. У мене симпатичне обличчя, біле фарбоване волосся та сірі очі. Якщо за характером я спокійна й сором’язлива, то Діма – зухвалий і галасливий.
Він одразу не сподобався моїй мамі та бабусі. А сусіди вважали його проблемним хлопцем і майбутнім бандитом. Адже він гуляв до пізна і проводив час в шумних компаніях. Мене, зразкову домашню дівчинку з пристойної сім’ї, привабив такий хуліган.
Одного разу я поверталася з музичної школи і зустріла Дмитра. Він чекав неподалік від мого будинку і запропонував мене провести до під’їзду, бо у дворі був великий собака. Я не повірила, але погодилася. Коли ми трохи пройшли, то справді побачили великого добермана, який бігав газонами. Після цієї зустрічі розпочалися наші стосунки.
Мама швидко помітила, що моя поведінка змінилася. Вона дізналася, що у мене з’явився кавалер, а коли довідалася, що це Діма, то влаштувала скандал. Вона одразу заборонила мені з ним бачитися, мовляв, він поганий хлопець.
Однак я потайки продовжувала з ним ходити на побачення, а згодом писати листи в армію. Та одного разу мати перехопила один із конвертів і побачила, що Дмитро мені написав. Це був цілий твір про його будні, які ніяк не описати без матюків. Звичайно, що мати залишилася враженою такою писаниною і тільки переконалася в тому, що Дмитро – бандит.
Разом з батьком вони почали переконувати мене в тому, що він мені не пара. Їхній тиск подіяв. Я погодилася на знайомство з Андрієм, новим перспективи співробітником на заводі, де працював тато. Він Дмитра у той час не було жодних звісток, тому молодий красивий Андрій став претендентом на місце мого нареченого.
Зрештою через три місяці ми одружилися. Згодом з армії повернувся Дмитро. Він не затримався надовго і переїхав в обласний центр у пошуках роботи. А у мене розпочалося сімейне життя.
Я одразу зрозуміла, що вчинила помилку. Ми з Андрієм мало того, що характерами не зійшлися, але він наважився підіймати на мене руку. Довго ці стосунки не тривали. Я подала на розлучення, а батьки мене в цьому підтримали, адже відчували свою провину.
Звільнившись від Андрія, на серці у мене далі була туга. Це було пов’язано з Дмитром. Мені хотілося знову з ним зустрітися, поговорити та обмінятися теплими обіймами. Знайшла його номер телефону. Подзвонила. Кілька секунд мовчала, бо не знала, що сказати. Хлопець сам почав розмову:
– Віко, привіт!
Одна фраза викликала у мене бурю емоцій. По обличчю покотилися сльози.
– Заспокойся, – спробував утішати мене він. – Я завтра приїду і ми про все поговоримо.
Наступного дня Дмитро був у мене вдома, а вже ввечері ми разом вирушили до обласного центру. Я не почула від нього жодного докору чи негативного слова. У місті влаштувалася на роботу. Спочатку ми мешкали в гуртожитку, а згодом нам дісталася квартира від заводу. Через деякий час народився наш синочок Віталій.
Життя у нас не було легким. Бували різні труднощі, але Діма завжди дбав про мене з дитиною. Він безпереривно працював, коли не вистачало грошей, самостійно підіймав 30-кілограмові мішки цементу, коли робився ремонт, готував вечерю, коли я допізна була на роботі.
Після цього мої батьки змінили свою думку про Дмитра. Ось яким турботливим батьком та чоловіком виявився місцевий хуліган.
А ви вірите в те, що люди змінюються?
