Це трапилося декілька років тому. У мене добре йшов бізнес, тому заробляв я непогано. І є у мене далекі родичі, яких я погано знаю, але батьки з ними підтримують зв’язок.
Одного дня мама зателефонувала до мене з проханням, мовляв, Наді з Андрієм потрібно допомогти. Чоловік втратив роботу, а сім’я має малу дитину і квартиру в кредит. Я мав позичити їм 20 тисяч гривень.
Мати сказала, що зустрітися з ними не вийде, бо живуть вони в селі, тому краще перевести цю суму на карточку. Я погодився позичити кошти, бо неодноразово допомагав людям. Але поставив одну умову: все ж нехай під’їдуть до мого офісу, щоб я з ними познайомився. Тут дві години автобусом, тому це не так важко.
Через тиждень до мене подзвонив невідомий номер. Виявилося, що це був Андрій. Він сказав, що вони з дружиною під’їхали за адресою і щоб я швидше спускався, бо вони припаркувалися під знаком забороненої зупинки.
Я здивувався, що в них є власне авто. І кажу:
– На жаль, я ще не в офісі. Буду за 30 хвилин. А яка у вас марка машини, щоб я міг вас знайти?
Думав, що у відповідь почую щось про Жигулі, але чоловік сказав:
– Ми стоїмо біля входу в кафе. А машина Хонда…
Андрій назвав марку автомобіля і я здивувався ще більше. Адже у мене власний бізнес і я не можу дозволити собі такого кросовера, а тут у безробітних таке авто.
Все ж підходжу до них. До мене виходить чоловік, а дружина залишається в машині.
– Привіт! Радий знайомству зі своїми родичами. Яка сума вам потрібна і на який термін?
– Може дати тисяч 40? За рік віддамо.
– Я чув про 20 тисяч, тому приготував тільки таку суму. Пропоную ще написати розписку.
– Брате, ти що? Ми ж рідня! Які розписки?
Та ці слова абсолютно не змінили мою думку, тому я продовжив:
– Ми з вами не знайомі, тому або пишемо, або ніяких грошей не буде.
– Гаразд…
Ми все записали і вони поїхали додому. У розписці було вказано, що повертати борг вони повинні кожного місяця по 2000 грн, перераховуючи їх на карту.
Звичайно, що ні через місяць, ні через два ніхто нічого мені не повертав. Я подзвонив, щоб з’ясувати, в чому справа. Андрій почав виправдовуватися, мовляв, тільки на роботу влаштувався. Я погодився ще трохи почекати.
Та час йшов, а грошей я так і не бачив. Через пів року я зрозумів, що про цю суму можна забути. Буду мати цінний урок і досвід на майбутнє. Вирішувати справу через суд не хотілося, тому я змирився.
Через 5 років я випадково дізнався, що Андрій почав займатися власним бізнесом. Він виготовляв меблі на замовлення. Навіть сторінка була в соціальних мережах.
Я згадав, що давно хотів замінити стінку у маминій квартирі, бо у неї стоїть стара і некрасива.
Тож я обрав з його каталогу меблі ручної роботи. Вони коштували 20 000 грн. У ціну входила доставка та установка. Передоплата становила 1000 грн.
Коли стінку привезли додому, я з нетерпінням чекав, щоб подивитися в очі Андрія. Виходжу і кажу:
– Ну привіт! Ось і розрахувалися!
– Я ж три тижні працював над цими меблями, а ти….
– А де ти був 5 років? Чому гроші мені не повернув?
– Я думав, що для тебе це мізерна сума.
– Андрію, я також гроші заробляю своє працею. Мені вони не падають з неба. А зараз у мене взагалі складний період.
Чоловік лише розвернувся і сказав на прощання:
– Ну і провчив же ти мене, брате…
Це була наша остання зустріч. Однак ця ситуація навчила мене, що гроші не варто позичати родичам.
А як би ви вчинили на місці чоловіка?
