У мене була чудова родина. Можна сказати, що навіть зразкова. Однак, коли мені було тільки 7 років, тат не стало. Відтоді мою маму немов поміняли. Вона перестала посміхатися, весь час ходила засмучена та ще багато плакала. Інколи здавалося, що вона мене навіть не помічає.
Мама працювала на заводі і познайомилася там з дядьком Ігорем. Одного разу він прийшов до нас додому і сказав, аби я називав його татом. Я був не проти, оскільки він мені одразу сподобався. Дядько Ігор часто ходив зі мною на хокей і грав у футбол.
Все було просто чудово до того моменту, доки він не почав пити. З того часу, батьки почали постійно сваритися. Одного разу, через таку сварку я навіть прокинувся серед ночі. Виходити з кімнати боявся. Зранку, матері в квартирі вже не було.
Я побіг до дядька Ігоря, але він був настільки п’яний, що навіть говорити нормально не міг. Тоді, я вирішив запитати у сусідки – бабусі Марині, що ж трапилося і де моя мама. Вона просто міцно мене обняла і сказала:
– Пробач. Я сама тільки дізналася. Немає твоєї мами більше. Померла.
Вона плакала і заспокоювала мене, але я лише думав про те, що просто хочу, аби мама була поряд. Аби вона мене обняла і заспокоїла, як колись… Та такого більше не буде.
Коли я повернувся додому, дядько Ігор подивився на мене і сказав:
– Збирай речі і умотуй звідси! Матері твоїй більше немає, квартира моя! Очі мої щоб тебе не бачили!
Я зібрав трохи речей у рюкзак і вийшов у холодний під’їзд. Мені було нікуди йти, тому я подзвонив у двері бабусі Марини і розповів усе як є. Вона мене заспокоїла і сказала, що за квартиру ми ще повоюємо.
Вона написала на дядька Івана заяву у поліцію і його відправили у тюрму. Бабуся Марина оформила наді мною опіку, а квартира дісталася мені. Поки я був малий, то жив з нею, а нашу квартиру здавали. Всі гроші, які вони давали, вона відкладала і віддала мені на 18-річчя.
Зараз у мене є кохана дружина та маленький синочок Петрик. Нещодавно ми переїхали у великий будинок за містом. Звісно, що про стареньку бабусю не забули – вона живе разом з нами. Всі ці роки вона піклувалася та оберігала мене. А про вітчима я навіть згадувати не хочу, він зник з мого життя того вечора назавжди.
Старенька бабуся вчинила правильно?
