Мама прийшла до мене не сама, і я відразу зрозуміла – щось іде не так.
Два роки тому не стало тата. Інсульт, раптово, без попередження. Ніхто не чекав. Тато був людиною, яка все тримала в руках – і дім збудував, і гроші відклав, і маму все життя берег. Вона жила спокійно, ні в чому не мала нестачі.
Він казав:
– На пенсії будемо їздити по світу, як справжні європейські пенсіонери!
Та не встиг.
Я тоді дуже боялась за маму. Думала, що вона не витримає. Але минуло кілька місяців – і вона змінилась. Купила собі яскравий молодіжний одяг, почала ходити в салони краси. Я дивилась і думала: ну й добре, нехай живе, скільки тих років нам відведено.
– Мамо, звідки стільки грошей на все це?
– Доню, я не хочу як твій тато – відкладати і не встигнути. Тому витрачаю вже зараз.
Я ковтнула і промовчала. Може, вона й права.
Та потім мама почала якось перегинати. 72 роки, гарно виглядає – добре. Але яскравий макіяж, коротка спідниця… Я не розуміла, для кого це все. А потім вона прийшла до мене – і не сама.
– Познайомся. Це Віктор. Мій друг.
Чоловік стояв у дверях і посміхався. На вигляд – років шістдесят, може менше. Тобто молодший за маму на десять років.
– Чудово, – сказала я. – І які плани?
– Ми їдемо разом у подорож! Так, як ми з твоїм татом колись мріяли.
Мені стало моторошно. Тато все своє життя відкладав ці гроші. А тепер мама везе якогось незнайомця туди, куди вони мали поїхати разом.
Я стрималась і запитала спокійно:
– Мамо, а він хоч бере участь у витратах?
– Ну, вечері оплачує, квіти дарує…
– А подорож?
– Ні, він не може стільки. Каже, внукам допомагає. Та я його сама вмовила поїхати, він і не збирався.
Оце вже було занадто.
– Мамо, ти чуєш себе? Ти вмовила його, та ще й сама за все платиш?! Візьми онуків і поїдь з ними на море! Навіщо тобі везти чужого чоловіка за татові гроші?
– Мені з Віктором добре. І я вже все вирішила, – відповіла вона і більше не дивилась мені в очі.
Віктор стояв поруч і мовчав. Навіть не спробував щось сказати.
Вони пішли. Я сіла на кухні і не могла зрушити з місця.
Мені страшно. Хто цей чоловік? Чому він раптом погодився їхати, коли хтось інший платить? Що буде з мамою десь там, далеко, якщо він виявиться не тим, за кого себе видає?
І ще одне питання, від якого мені зовсім не по собі: що б сказав тато, якби бачив усе це?
Я не знаю, чи маю право втручатись. Але і мовчати більше не можу.
А ви б що зробили на моєму місці?
