Мати розчісувала малечу перед сном. Тим часом дівчинка пильно дивилася в дзеркало. Раптом вона запитала:
– Мамо, чи існують негарні діти?
Жінка не очікувала такого запитання, яке змусило її замислитися.
– Ні, – зрештою сказала вона. – Усі малюки мають крихітні ручки, щирі оченята, дрібні носики і солодкі губки. Вони просто створені для того, щоб ними милувалися і захоплювалися. А чому ти таке питаєш?
– Якби я справді була вродливою, то жінка, яка мене народила, не покинула б мене… – зітхнула дівчинка.
Мати обійняла дитину.
– Ти була і є найпрекраснішою дівчинкою. Лише поглянь, яке у тебе густе волосся і неймовірні зелені очі!
– Тоді чому мене залишили там?
– Так буває, що діти не одразу потрапляють до своїх батьків. Інколи вони помилково народжуються в жінок, які не вміють бути мамою. Коли таке стається, то вони просто віддають дітей у спеціальне місце, звідки інша мама забере собі красиве немовля.
– Справді? А чому мами самі собі не народжують немовля? – вже з цікавістю в голосі запитала дівчинка.
– У мене і в деяких мам малюки не можуть з’явитися в животику. Тому ми з татом пішли шукати тебе!
– То я загубилася?
– Доню, ти знайшлася! – відповіла щаслива мати.
– А як ви з татом зрозуміли, що я саме ваша дочка?
На лиці матері з’явилася ніжна усмішка, наповнена любов’ю.
– Нам вистачило лише одного погляду, щоб закохатися в тебе і зрозуміти, що ти – частинка нашого серця. Уявляєш?
– Так…- відказала дівчинка, накриваючись теплою ковдрою.
Мати поцілувала дитину і побажала солодких снів.
– Мамусю?
– Що, моя мила?
– Було б добре, якби усі діти пошвидше знайшли своїх батьків. Правда?
– Це було б чудово.
А ви згідні зі словами дівчинки?
