Надя добре вчилася в школі, успішно склала іспити й вступила в інститут. У рідне село вона повернулася з дипломом вихователя й одразу влаштувалася у місцевий дитячий садочок.
Згодом дівчина закохалася. Романтичні зустрічі, поцілунки і мрії про весілля. Наді хотілося мати свою щасливу сім’ю і багато діточок. Одного ранку вона прокинулася від нудоти і зрозуміла, що ось воно диво! Дівчина гладила свій животок і раділа, що назавжди зможе бути поруч зі своїм коханим.
– У мене є для тебе новина. Здогадаєшся яка?
– Уявлення не маю, – відказав Сашко, обіймаючи дівчину.
– Я вагітна, – випалила Надя.
– Нічого собі, – розгубився Сашко. – Ти головне не переживай. Ми обов’язково щось вигадаємо.
– Зачекай, хіба ти не радий?
– Звісно ні. Я не готовий до такої відповідальності і взагалі не планую ще заводити сім’ю…Зрештою ти впевнена, що це моя дитина?
Додому Надя повернулася, немов опущена у воду. Матір помітила це й поцікавилася, що трапилося.
– Мамо, я вагітна, – щиро зізналася донька і розплакалася.
– А Сашко твій що? Відмовився, так? От непутяще! Нічого, ми самі дитинку виростимо!
Далі на Надю чекало справжнє пекло. До Сашка у неї з’явилася ненависть, адже він продовжував вести розгульне життя, поки у дівчини з кожним місяцем збільшувався живіт. У селі почали її обговорювати і пускати різні плітки, тому майбутня матір зайвий раз намагалася нікуди не виходити.
Прийшов час народжувати і на світ з’явився здоровий хлопчик.
– Надю, а ти придумала як називати будемо? – запитала матір, яка прийшла навідати доньку.
– Мені байдуже, – відказала вона.
– Може Іванком назвемо? Просте і красиве ім’я. А по-батькові буде на честь дідуся.
– Гаразд, – холодно погодилася Надя.
Наступні два роки дівчина виконувала свій материнський обов’язок, але до сина у неї не було жодних почуттів. Її лише дратував постійний плач немовляти й істерики. Тим часом Сашко встиг одружитися. Це стало останньою краплею і Надя сказала:
– Мамо, я хочу зайнятися своїм особистим життям і повернутися на роботу. Нехай Іван залишається у вас, а я переберуся у будинок бабусі. Пізніше, коли все владнається, заберу його до себе. На усі витрати я даватиму гроші.
Так вихованням Івана почали займатися бабуся з дідусем.
Минали роки, але у житті Надії так і не з’явилося того самого чоловіка. Їй остогидла самотність, а мрії про весілля не давали спокою. Син встиг підрости. Матір почала забирати його до себе на вихідні, але потім завжди повертала Івана до бабусі.
Якось під час будівництва нової школи Надя познайомилася з Андрієм. Він був одним із робітників, які приїхали на тимчасовий об’єкт. Між ними спалахнули почуття, тому коли чоловікові довелося повертатися додому, жінка поїхала разом з ним.
– Надю, а як же Іван? Ти забереш його з собою? – запитувала матір.
– Заберу, але не зараз. Він вже у 7 класі, звик до вчителів і має друзів, тому навіщо йому цей переїзд і зайвий стрес?
Надя швидко знайшла собі нову роботу і почала думати про весілля. Андрій лише сміявся з цієї затії:
– Навіщо нам те весілля? Ми давно не молоді, а я вже й розлучений.
Однак він освідчився жінці, як це годиться. З цього приводу пара влаштувала невелике святкування.
Після розписки Надя запитала:
– Може ми заберемо Івана до нас? Він вже закінчив 9 клас.
– Гаразд. Хай приїжджає. Я виховаю його, як справжнього мужика.
Звичайно дружина раділа, що нарешті зможе дати своєму синові приклад повноцінної сім’ї.
Варто сказати, що Андрій любив часто збиратися з друзями і влаштовувати гучні застілля до ранку. Під час чергових посиденьок з друзями приїхав й Іван.
– Синку, ось тут буде твоя кімната, – завела у квартиру мати.
– Веди сюди його! – кричав Андрій з вітальні. – Йому вже 16, тому не личить перелякано сидіти окремо від всіх.
Словом, стосунки між вітчимом і пасинком були натягнутими. Наді довелося зняти для Івана окрему квартиру:
– Ти поживи тут, а я пізніше переїду до тебе, гаразд?
Доля Івана не була безхмарною. Спочатку він кинув коледж, а потім невдало одружився. Згодом померли бабуся з дідусем і хлопець повернувся у рідний дім. Туди запросив і свою другу дружину, яка намовила його продати стару хату й переїхати в місто.
Проте виручені гроші пара пустила на вітер, а потім розвелася. Іван залишився бідним і нещасним чоловіком. Почав випивати. Надія гірко плакала і не могла нічого вдіяти. Вона розуміла, що сама винна у тому, яким став її син, адже він виріс без материнської турботи.
А як ви думаєте, чи правильні рішення приймала жінка?
