Так вийшло, що ми з чоловіком в суботу їздили в гіпермаркет з нашими мамами.
З Ольгою ця поїздка була обговорена ще минулого тижня. А моя мама подзвонила в суботу вранці і попросила відвезти її до тітки за місто. Я мамі пояснила, що якщо і вийде, то тільки ввечері.
– А що так? Мені не треба ввечері, мені зараз треба.
– Ми з Ольгою ще кілька днів тому домовилися, що поїдемо в магазин.
– Ой, я теж хочу! І мене в магазин візьміть! – зраділа мама. – А до сестри потім з’їжджу.
Заїхали з чоловіком за його мамою, потім за моєю. По дорозі в гіпермаркет мама говорила без угаву. Хвалилася обновками – золотим колечком і набором супер-мега ножів, який вона замовила через інтернет.
Добралися. Взяли два візки. Я пішла з мамою, чоловік – з Ольгою.
Спочатку мама трохи соромилася, пославшись на маленьку кількість вільних фінансів. Але варто було нам перетнутися з візком Ольги, як мама пішла в рознос: червона риба, дорога ковбаса, великий шматок м’яса, цілий пакет фаршу, сир. Грубо кажучи, вона склала у свій візок те ж саме, що лежало в «візку-конкуренті». Тільки набагато дорожче.
– Ми на касу. У машині будемо чекати, – зателефонував чоловік.
– Що там? – відразу запитала мама.
Варто було заїкнутися про касу, як вона розгорнула візок і щодуху помчала на касу. З тридцяти кас, половина з яких була закрита, вона припаркувала свої покупки за моїм чоловіком і його мамою.
Перший візок вийшов на дві тисячі. Ольга сама розплатилася, чоловік розфасував все по пакетах, і склав їх в корзину, щоб довезти до машини.
– Нас почекайте! Навіщо два візки ганяти! – крикнула мама.
– Пакети можуть переплутати в одному візку.
– Я інші візьму! Маленькі! – мама почала обривати тонкі пакети біля каси.
За мамин кошик касир попросив чотири тисячі.
– Скільки? – здивувалася вона і почала плескати по кишенях. – Ой, я гаманець вдома забула! Доню, ти оплати, я тобі потім поверну.
Ми з чоловіком переглянулися. Він похитав головою, що його гаманець залишився вдома. Я дістала свій. Пара тисяч готівкою і кредитна карта. Запропонувала дві тисячі мамі:
– Вибач, більше немає.
– А карта? У тебе ж є карта! Я бачила!
– Мама, вона кредитна, лежить на всякий випадок.
– Так нею розплатися, настав цей всякий випадок!
Я подивилася на чоловіка. Він взагалі був проти кредитки, коли я вирішила її оформити. Всі помітно напружилися.
Обстановку розрядила Ольга, простягнувши свою банківську карту:
– Я оплачу. З поверненням.
– Звичайно-звичайно, все поверну, до копієчки! – посміхнулася мама, забравши чек у касира.
Мамині пакети перекочували в візок, ми вирушили на вихід. Поки я думала, як шепнути чоловікові, що гроші його мамі доведеться повертати нам – моя мати ніколи нічого не віддає, Ольга взяла мою маму під ручку:
– Ми зараз все одно через тебе поїдемо. Син тобі з пакетами допоможе, я з вами піднімуся. Ти ж гаманець вдома забула? Ось і віддаси гроші.
Мамине обличчя моментально змінило вираз.
– Навіщо? Я сама все донесу. А гроші при наступній зустрічі віддам, ми ж не чужі! Ти втомилася, напевно, діти додому хочуть. Потім як-небудь…
– Нам не важко. Так синку? – Ольга обдарувала мою маму люб’язною посмішкою.
Поки ми їхали до маминого будинку, вона ще пару раз намагалася уникнути підйому кого-небудь до неї у квартиру. Але не вийшло. Ольга ввічливо посміхалася, але була наполеглива.
Зі мною мама навіть не попрощалася. Мало того, ще й дверима машини грюкнула так, що я мало не підстрибнула. Вони втрьох пішли, чоловік ніс пакети.
Чоловік і його мама повернулися з грошима. Моя мати, нікого не соромлячись, прямо при них дістала купюри з кишені того одягу, в якому їздила з нами в магазин!
Коли ми доїхали до будинку свекрухи, вона витягла з пакета величезну шоколадку і вручила її мені, міцно обнявши:
– Дякую, що звозили. Що час витратили.
Чоловік взяв покупки Ольги, вони зникли в під’їзді.
Повернувся чоловік з грошима:
– Мама двісті гривень в кишеню засунула. Сказала, що на бензин. Я їй назад віддавати, вона не взяла. Сказала, якщо не візьму, то буде на таксі в гіпермаркет їздити.
Увечері мами подзвонили. Моя – стогнала і лаялася, що тепер їй жити нема на що. А ще її невдячна дочка не може собі дозволити мамині покупки оплатити, оскільки вийшла заміж за неробу. І якщо я негайно не дам їй грошей, то немає у мене більше матері.
А Ольга запросила нас у неділю на рибний пиріг, ще раз подякувавши за те, що ми знайшли час звозити її в магазин.
І після цього мама запитує, чому я люблю свою свекруху і завжди з радістю з нею спілкуюся, а до рідної матері не можу знайти час в гості заїхати? Контраст, мама. Занадто разючий контраст між тобою і моєю свекрухою. Бо тепер я знаю, як виглядають нормальні мами.
Які у вас стосунки з матір’ю?
