Як тільки я вступила в університет, то вирішила зіхати від батьків і поселитися в гуртожитку. Через два роки я перевелася на заочну форму навчання, почала працювати та орендувати квартиру. А потім я познайомилася з хлопцем, який вже через рік зробив мені пропозицію. Ключі від батьківської квартири завжди були при мені. Я декілька разів в місяць навідувалася туди, щоб побачити батьків та забрати деякі свої речі.
Батьки завжди мене раді були бачити, мило зі мною розмовляли та все розпитувалися. Я могла спокійно приїхати додому навіть тоді, коли їх не було, жодних претензій до мене не ставили.
Іноді я просто була поруч зі своїм будинком і заходила в гості. Погратися з кішкою та випити чай.
Ми зіграли весілля, коли мені виповнилося 25 років. Святкування було досить скромне, присутні були лише близькі родичі та найкращі друзі. Подруга подарувала нам картину, яку намалювала власноруч. Але власник квартири, яку ми орендували, не дозволив свердлити стіни.
Я вирішила відвести картину до батьків і повісити її там у себе в кімнаті. Я взагалі не думала про те, що мої батьки можуть бути проти такого.
Батьки тоді якраз на вихідні поїхали на дачу, я не стала їм телефонувати – поїхала сама. Вставила ключ в замок, а він не відкривається.
Я навіть оглянулася навкруги, думала, що поверх переплутала, але все було вірно. Одразу вирішила зателефонувати батькові, але він не відповідав. Мама зі мною перекинулася декількома словами, мовляв, ти вже вийшла заміж, влаштовуй свою сім’ю, а в цю квартиру можеш тепер приходити тільки як гостя. Вона з татом досить довго обдумувала дане рішення і прийшла до висновку, що квартира – це виключно їх особистий простір і не потрібно без їх відому туди приходити.
Я не розумію, перед одруженням їх взагалі нічого не нервувало, а тепер вони влаштовують ось таку комедію!
Найгірше те, що вони навіть не сказали мені цього. Якби я не приїхала, щоб повісити цю картину, то навіть не знала про те, що вони вирішили змінити замки. Після цієї розмови з мамою я розплакалася. Мені було надзвичайно боляче, адже я не розуміла, через що я заслужила таке ставлення до себе. Я виросла тут, а користувалася лише своєю кімнатою, до них ніколи не заходила, в тумбочка не рилася та нічого не розкидала. Чому вони стали такими егоїстами? Я вирішила розповісти все своєму чоловікові, він сказав, що нічого страшного не трапилося, батьки завжди раді мене бачити, але це їх власність і вони вправі самі вирішувати як їм вчиняти.
Я не можу зараз ніяк зрозуміти, можливо, це у мене якісь неправильні принципи на життя?
А що б ви робили на місці дівчини?
