Ось настало довгоочікуване літо, а з ним – сезон відпусток. Моя мама та свекруха ледь не щодня телефонують та запитують про те, чи взяли ми нарешті з чоловіком вихідні дні на роботі та які у нас плани? Знаю, що вони вже давно розпланували все за нас – город, дача, поле самі себе не доглянуть. Треба і помідори з огірками зібрати, і ремонт на дачі зробити, і взагалі – ми для них безкоштовна робоча сила. Але вже уявляю їх подив, коли вони дізнаються про наш “сюрприз”.
Вперше за сім років я не буду повзати навкарачки біля грядочок, а чоловік не буде носити важкі меблі. Ми купили путівку закордон. Готель хороший, перша лінія від моря, сервіс на висоті! Нарешті ми вперше зможемо відпочити тільки у двох та будемо засмагати на сонечку, купатися у басейні та просто спати до обіду! Звісно, що такі путівки – річ не з дешевих, тому ми ще з осені почали відкладати гроші. Не можу сказати, що ми дуже бідні, швидше середньостатистична родина.
Звісно, що наші любі матусі намагалися відмовити від такої безглуздої витівки! Вони вважали, що такий відпочинок – марна трата грошей. Адже на дачі є озеро, свіже повітря та домашні продукти, а закордоном нас обдеруть до останньої нитки. Ага, озеро, де вода старій жабі по коліна. Свіже повітря в перемішку з гноєм, адже сусіди корову тримають? Ой, домашні продукти, яка смакота, сплю та бачу, як на грядках стою та їх на вечерю збираю, у бруді тому копирсаюся, як свиня!
Скільки себе пам’ятаю, то навіть у суботу чи на звичайні державні вихідні чи свекруха чи моя мама постійно заманювали нас до себе. От, бувало, зателефонують, запитають, як справи твої. Ти розповідаєш та з ввічливості також цікавишся їх здоров’ям. А у відповідь – тисяча та одна скарга, мовляв, спина хвора, а треба картоплю садити, а ще квіти треба полоти від бур’янів і так до безконечності. Стає шкода стареньких та пропонуєш свою допомогу. Та були моменти, коли моє терпіння вже було на межі. От запланувала я зустрітися з подругами та посидіти у кафе. А тут зранку дзвінок, свекруха телефонує та починає просити приїхати – нема кому корів пасти. Перепрошую, у мене вже були плани та не дуже то й хочеться зустріч з подругами проміняти на корів. А у відповідь вже починаються невеличкі маніпуляції, мовляв, я така погана невістка, що не хочу старій людині допомогти. Сльози, крики, істерики – щоразу новий метод заманити нас до себе у рабство.
Та і моя мама така сама. Вона живе сама у великій хаті. Одного разу вирішила всі старі речі знести зі стриху та викинути. Вони там ще з часів бабусиної юності лежали, чому мамі руки зачухалися? Та звісно, що у неї спина хвора і руки вже трусяться, так що ми з чоловіком носили туди-сюди весь гарнітур. А потім мама передумала і сказала, щоб я помила весь сервіз старий, бо хоче його продати. Цілий день пчихала від пилюки, вже й очі сльозилися – у мене алергія. А чоловік за цей час дрова їй рубав, хоча ми нещодавно їй газ провели до хати. Приїхали додому такі втоплені, навіть сил не було в душ піти.
Та це тільки квіточки. Коли починається сезон закруток, то просто телефони розриваються від дзвінків. “Ой, сину, мені треба на базар, приїдь по мене в суботу, але так, щоб ми о 6 ранку вже там були!” – каже свекруха у п’ятницю ввечері чоловіку, хоча їде пряма маршрутка від її хати аж до базару. Та і має пенсійне посвідчення, так що за проїзд не платить. У суботу було день народження наших друзів, планували поїхати за місто на шашлики. Звісно, що день ми провели в оточенні банок та помідорів. А ще докорів свекрухи, бо я така-сяка погана, не вмію закрутки робити. Або моя мама, то гідний конкурент. Ми солодко спимо, неділя, 5 ранку. Тут дикий стукіт у двері. Я напівсона, у халаті прямую до дверей. Можливо, у сусідів щось трапилося? А ні, то ж моя матінка рідна стоїть на порозі:
– А ви чому ще не зібрані? Агов, добрий ранок! Не можна так довго спати, ви вже такі ледащі стали! Я ж казала, що сьогодні ми їдемо на гуртовий ринок, мені треба купити нові речі для господарства. Банки, сапку, лопату і ще тачку. А ще у пса блохи, треба купити якісь пігулки спеціальні. А я ще знаю, що по дорозі на село є невеликий базар, де курчаток малих продають. Давайте, у вас 5 хвилин, я вас чекаю на кухні! Каву потім вип’єте, я поспішаю!
Здавалося, що це буде тривати нескінченно. Нікого не цікавили наші плани, адже ми ж собі в місті живемо, а про рідних забули. Думають, що ми тут цілий день на ліжку лежимо та телевізор дивимося. Сподівалися, що коли діти народяться, то нарешті відчепляться від нас. Ага, ну звісно. Тепер ми вже вчотирьох зранку їхали на дачу чи в село. Я з чоловіком горбатилася на городі, а бабусі няньчили онуків. Звісно, що свекруха не забувала мені дорікнути, що я погана мати та господиня. Та чоловік завжди заступався за мене.
Отож, цього разу ми вирішили випередити наших матусь. Потайки купили квитки, забронювали готель, а дітки якраз мали поїхати у гірський табір. Краще нехай будуть на природі відпочивати, ніж на городі жуків та черв’яків ловити. Тим паче нам на роботі ці путівки для дітей майже задарма дісталися. Та свекруха вже телефонує та просить купити фарбу для будиночка – вже обліз та треба перемалювати. Ні, нехай наймає собі майстрів та вони ту брудну роботу виконують. А вчора мама дзвонила та “випадково” згадала про те, що у неї дошки у сараї вже загнили та треба нові прибити. Та ж біля неї живе сусід Микола, який колись працював будівельником – то нехай він і допоможе! Чому мій чоловік має собі долоні до крові натирати?
Думають, що раз вони наші батьки та вік такий поважний – то ми одразу поскакали їм допомагати. Немов песики надресовані. Ні, досить. Нас таке дістало. Вже і діти просять, щоб ми на вихідні у парк поїхали відпочити чи в кіно на фільм, а не працювали на полі у спеку. Та і вони не проти поїхати у гори, адже там багато друзів буде. Цікава компанія, нові пригоди та враження. Звісно, що наші матусі поки що не знають, що путівки вже давно у нас в кишені та через декілька днів ми будемо засмагати біля моречка. І що вони нам зроблять, будуть ображатися? На ображених воду возять! Мені все одно, що у них багато справ. Ми з чоловіком хочемо відпочити хоча б декілька днів! Хіба ми на це не заслужили?
На вашу думку, пара правильно вчинила? Що б ви могли їм порадити?
