Я познайомилася зі свекрухою, коли тій стукнуло 69 років. Жінка народила останнього сина в 47 років. З ним ми і побралися.
Мама мого чоловіка на вигляд була звичайною старенькою, на чиєму обличчі відбилася важка сільська праця. Так буває, що в один момент молодість зникає, а натомість з’являються зморшки.
З усіх дітей саме останній син найбільше нагадував жінку. Усі решта цікавилися виключно ручною працею. Вони ніколи не прагнули до відмінного навчання в школі, а викликати інтерес у них могла лише прикладна інформація, яку можна було застосувати на ділі.
Щодо свекрухи, то вона кожну вільну хвилину проводила за книгою. Жінка була постійною відвідувачкою місцевої бібліотеки і регулярно носила додому в авосьці новенькі романи.
А якою була її мова! З вуст лилися співучі й солов’їні вирази. Ніякого суржику чи жаргонізмів. А сама манера розмовляти була чіткою і неквапною, як і ритм життя жінки.
Про свого чоловіка свекруха завжди говорила з повагою і шаною в голосі, але якось відчужено. Взагалі мама давно не жила з ним і практично не ділилася подробицями на цю тему. Я лише знала, що він був старшим за неї на 16 років і все. Свекруха не була готова впустити когось у свою душу й довірити усі свої таємниці.
Мені вдалося дізнатися про жінку трохи більше, коли на поминки приїхав її молодший брат. Дядько Ігор мешкав у місті, де працював інженером. Він розповів, що батька мого чоловіка було ув’язнено. Чому? Ніхто не знає. Однак я одразу згадала про те, як свекруха корила себе за якусь помилку молодості. Вона неодноразово казала, що її хвороба на старості літ – це кара за усі гріхи. А ще мама була переконана в тому, що через неї на їхньому роду лежить прокляття і її сини зможуть народити хлопчиків лише тоді, коли вона відправиться на той світ.
Забіжу наперед і кажу, що свекруха мала рацію.
А ще дядько Ігор розповів, що він ще маленьким хлопчиком опинився в дитячому будинку. Його сестра спочатку постійно приходила до нього в гості, а одного дня забрала до себе назавжди. Ольга рано вийшла заміж, змінила своє прізвище й по-батькові і оселилася у невеликому селі. Брат був тоді надто малим, щоб зрозуміти у чому справа, а коли виріс, то так і не зміг дізнатися правду про своє дитинство.
Я одразу зрозуміла, що шлюб для свекрухи був рятівним кругом. У такий спосіб вона хотіла вберегти і подбати про свого молодшого брата. А потім все завертілося й закрутилося. Народилися її власні діти, заради яких жінка мирилася зі всіма негараздами.
Мене завжди вражала сила жіночого духу. Хіба є хтось більш відданий та жертовний, ніж прекрасна частина людства?
Будь-який психолог скаже, що така позиція абсолютно неправильна. Матір не повинна нехтувати собою заради комфорту власних дітей. Але цікаво, що сталося б з цілою країною, якби раптом наші бабусі і мами в лиху годину вирішили жити для себе? Якби не віддавали останню зернину своїм нащадкам? Якби уникали важкої праці, щоб не забруднити руки й уникнути мозолів?
Я досі згадую свекруху з теплом і любов’ю. Вона була мудрою жінкою, яка дбала не лише про свого наймолодшого сина, але й про мене. Я себе відчувала її рідною донькою, яку вона захищала, підтримувала та підбадьорювала.
Інколи мені здається, що мама досі поряд з нами.
Навіть зі зморшками на обличчі та спрацьованими руками ця українська жінка була незрівнянною у своїй красі…
А які у вас асоціації зі словом “мама”?
