– Я хочу, щоб ви приїхали за адресою, яку я вам надіслала! Це дуже важливо! – говорила стривоженим голосом Марія Петрівна.
– Але мамо, що за поспіх? – питала Рита. – Завтра у мене манікюр. А Саша йде гуляти з дітьми у парк.
– Ну це важливо, щоб ви були. Я ніколи не можу застати вас вдома. Невже так важко послухати маму? Там діти теж зможуть погуляти.
– Ну то поясни, що сталося?
– Ми з татом купили дачу.
– Ого! І навіщо вам те село? Ти добре знаєш, що це все не для мене.
– А ти приїдь і все зрозумієш! – просила мати.
– Нічого не обіцяю. Все, мені пора, па. – і в слухавці почулися короткі гудки.
Далі Марія Петрівна подзвонила до сина.
– Ти часом не вільний завтра, потрібна твоя допомога?
– Щось сталося?
– Ні! Просто приїдь за адресою, яку я тобі надішлю. Бажано зранку і дружину з дітьми візьми.
– Добре, мамо, будемо о 10. – відповів Артем.
Коли в призначене місце приїхав син з дружиною та двома синами, то не розуміли, що взагалі відбувається і навіщо вони там. Біля дороги їх зустріли батьки та повели стежиною на велику дачну ділянку.
Навколо росли дерева, а за парканом красувався майже новий двоповерховий будинок. Поруч росли яблуні, а під верандою цвіли квіти.
– Ого! Сюрприз так сюрприз! – сказав від подиву Артем.
– Так! Ми з батьком скоро сюди переїдемо і хотіли попросити вас про допомогу. Звичайно ви теж можете тут залишатися. Діти он на літні канікули нехай приїжджають.
– Мамо, але звідки у вас взялися на це гроші? – поцікавилась невістка.
– Це все наш добрий тато. Його товариш був геть самотнім. Ніхто навіть не здогадувався, що він мав таку дачу. Якось йому стало зле. То Вітя допоміг йому, відвіз у лікарню. Та врятувати його було неможливо. Тож тато часто навідувався до нього, приносив фрукти. А нещодавно його не стало. Ми навіть не думали, що на знак вдячності він заповість дачу нам.
– О це ну! Бабусю, тут просто ульотно! – тішились діти, які бігали довкола і досліджували територію. – Давайте ввечері посмажимо сосиски у тому мангалі.
– Звичайно посмажимо! – додав дідусь.
– А ти Риті теж дзвонила? – поцікавився у матері син.
– Звичайно! Але ти знаєш її. Вона ніколи не любила землі. Ще й на манікюр казала піде. Одним словом Рита як Рита.
– Значить її не буде. Можемо приступати. І з чого ви б хотіли почати?
Так з того дня син зі сім’єю допомагали батькам готувати будинок до нових мешканців. У ньому все було справне, просто потрібно було навести порядок всередині та на подвір’ї.
Минали роки. Артем часто приїжджав до батьків та вони весело проводили час разом. Рита так і ні разу не приїхала на дачу до батьків. Її не цікавило проводити час у селі.
– Ми не розуміємо такий відпочинок. Краще б мій брат трохи напружився, як мій і звозив дітей на море, а не у землі копирсався – любила повторювати Рита.
Минав час, діти стали студентами. Якось одного разу дочка Рити потрапила на дачу випадково. Сказати, що вона була здивована від будинку та подвір’я це нічого не сказати.
– А чого ви не казали, що тепер живете тут? – поцікавилась Аліна.
– Ми щоразу запрошували всіх вас в гості, просто ви ніколи не приїжджали. І яке значення має будинок?
– Ніякого. – промовила внучка після паузи та розуміння того, що тут справді гарно.
Наступного дня туди приїхала Рита та округлила очі. І зловила себе на думці, що якою ж вона була дурною, тоді, коли відмовилася приїхати.
Через кілька років не стало батька. А до року і матері. Між Ритою та Артемом почалась тяганина за спадщину. Якось вона запросила Артема додому та заявила.
У вас є своя квартира, яку ви нещодавно виплатили. Стара квартира, де жили батьки надто мала для мене. Можеш забирати її собі. А від продажу дачі ми якраз зможемо купити собі квартиру в центрі. А то набридло жити на орендованій. Я думаю, що так буде справедливо!
– Вирішила ти звичайно просто чудово.
– Я знаю! – єхидно посміхнулась сестра. – То коли оформлятимемо документи?
– Я тобі подзвоню…
– Добре, домовились.
Та коли оголосили заповіт, то волосся на голові Рити стало дибом. Виявилось, що будинок давно переписаний на нього, а квартира та певна сума грошей на сестру. Якраз приблизно така ж сума, що й за будинок.
– Так бути не може! – від злості у Рити мало всі судини не полопали. – Це ж як так ділити між дітьми майно, щоб хтось мав все, а хтось нічого!
– Ти повинна поважати вибір батьків. І їздити до них хоча б інколи, а не салони краси пильнувати. Ти ні разу їй не допомогла!
– Але я така сама дочка, як ти син! Де тут логіка?
– Батьки добре знали, що ти одразу захочеш продати будинок. Тому і дали вам гроші та квартиру, щоб ви з тим робили, що вважаєте за потрібне. А ми скоро переїдемо у будинок.
Рита все ніяк не могла змиритися з заповітом. Зате у неї хоч і маленька, але з’явилася своя квартира. А в будинку Артема завжди весело та затишно. Тим більше тепер туди приїжджають не тільки діти, а й внуки.
Чого повчає ця історія?
Фото з відкритих джерел
