Досі пригадую той день та стає так погано на душі, що аж плакати хочу. Ми з татком гралися у кімнаті, майстрували з конструктора замок. Матуся тоді готувала на обід мій улюблений борщ та пиріжки. Раптом, щось голосно упало. Я не на жарт налякався, а тато хутчіше побіг у кімнату. Моя цікавість взяла гору, та я заглянув у щілину дверей – мама лежить на підлозі, у неї з рота йде червона піна…
Тато миттю підхопив її на руки і відніс на диван. Тремтячими руками він набирав номер швидкої і гірко плакав з мамою на руках. Він постійно повторював: “Тільки не йди від мене. Будь ласка, не зараз, Лесю”. Я взагалі нічого не розумів.
Моя мама завжди була активною жінкою. Вона постійно гралася зі мною і читала на ніч казки. Не знаю як це їй вдавалося, але коли я тікав від неї на самокаті, вона завжди мене доганяла. Потім, вона зазвичай брала мене на руки і високо підкидала.
Та згодом, з нею щось трапилося. Вона стала дуже млявою і слабкою. На вулицю майже не виходила і бавилася зі мною лише у кімнаті. Мені вона пояснила це тим, що всі сили віддала мені, я ж мужчина і маю швидко рости.
Коли приїхали лікарі, її миттю поклали на носилки і понесли до машини швидкої. Тато відвів мене до сусідки – баби Марини, а сам поїхав з мамою до лікарні. Я лише стояв у вікні і дивився, як маму забирають лікарі. В той момент мені зовсім не хотілося гратися. Мені не вистачало мами.
Тато повернувся пізно ввечері. Він сидів на кухні з бабою, плакав і все розповідав. От тільки біда була у тому, що я зовсім нічого не розумів. Казав, що у мами лейкемія і зараз вона впала у кому. А що це я взагалі не знаю. Лікарі не знають буде вона жити чи ні.
Коли тато прийшов до мене, то просто сказав: “Усе буде добре”. Ми пішли додому і він вклав мене спати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
З того часу минуло вже 2 місяці. Тато кожного дня їздив до мами, а ось мене з собою не брав. Сказав, що лікарі до неї нікого не пускають. Та одного дня, йому подзвонили з лікарні. Вони сказали, що всім треба приїхати до мами. Моєму щастю не було меж! А ось тато чомусь сильно плакав. Потім він взяв себе в руки і ми поїхали до лікарні.
Перед тим як зайти до палати, тато взяв мене за руку і сказав:
– Сину, ти в мене сильний чоловік. Збери всі сили і попрощайся з мамою…
Коли я зайшов до палати, то побачив, що мама, геть бліда, лежить на ліжку, а до неї під’єднані десятки різноманітних трубок і шнурів. Я ледве стримувався, аби не заплакати, тому що розумів, що це наша остання зустріч.
– Мамо, привіт. В мене є до тебе велике прохання, будь ласка, повернися до мене! Я буду любити тебе ще сильніше. Мені без тебе самотньо. Ти казала, що віддала всі сили, аби я став сильнішим. То я вже дуже сильний і тепер, я хочу поділитися цією силою з тобою. Візьми, я дам тобі її прямо в руки.
Коли я вийшов з палати, тато сидів з опущеною головою і просто дивився у підлогу.
– Тату, тату! Мама знову буде з нами. Я їй дав трохи своєї сили!
Він не одразу зрозумів мої слова, але коли зайшов до палати побачив, що мама відкрила очі. Він миттю кинувся до неї і з неймовірною радістю в голосі проговорив:
– Лесю, ти мене чуєш? Якщо ти мене чуєш, то просто кліпни очима!
А вже через 3 місяці матуся одужала та повернулася додому. Ми ж татком аж плакали від щастя!
А ви вірите, що любов творить дива?
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
