Батьки Андрія сильно втішилися, коли той повернувся з армії.
Ще із самого початку, бо боялися відпускати туди сина. Вважали, що через нелегкий характер сина, може трапитися щось погане. Однак їхні страхи були марними.
Того ж дня Василь Петрович та Дарина Миколаївна запросили на свято все село. Проводів вони не влаштовували, бо тішитися тоді не було чому, зате вирішили відсвяткувати повернення.
Андрія в рідному селі знали всі. Тож батьки були раді бачити кожного гостя. А їх, до слова, було чимало.
До армії коханої у хлопця не було. Тоді в рідній місцині не знайшлося нікого, хто б запав йому в душу. Навіть тоді на празнику він ні на кого не дивився. Усі для нього були однакові.
Ну хіба що сусідка тривожила його спокій та серце. Марина жила поруч. Але найбільшою перепоною був вік: Андрієві виповнилося 20, а їй – 35. Але жінкою вона була красивою. До неї часто сваталися, як юнаки, так і солідні чоловіки. Втім, Марина тільки відмахувалася. Вона вже втратила першого чоловіка через важку хворобу, а знайти другого бажанням не горіла.
Після гибелі обранця жінка пообіцяла собі, що вийде заміж вдруге тільки з великої любові. Дітей у Марини не було, тож жила вона сама для себе.
Андрій же любив жінку таємно, нікому про свої почуття не розповідав.
Після повернення з армії хлопець дізнався, що законний чоловік Марини помер. Це стало неабияким поштовхом для до роздумів.
Андрій покинув святковий стіл і вийшов надвір. Він довго дивився на сусідський дім, аж доки там не згасло світло.
Сама ж Марина намагалася уникати зустрічей з Андрієм. Може, знала про його кохання, а може й сама відчувала до нього щось.
Втім, сусідство унеможливлювало гру у постійні хованки. Раз у раз сусідам доводилося перетинатися на спільній вулиці.
Андрій нерідко допомагав Марині з чоловічою роботою: і паркан лагодив і ґанок ставив. Так зустрічі й зачастилися. Аж доки потім одного разу парубок не залишився ночувати в жінки.
Наступного дня цікаві сусідки й проходу Дарині Миколаївні не давали. Усе розпитували, як там Андрій з Мариною. А мати Андрія тільки замовкла та оторопіла. Про походеньки сина вона не знала нічого, але вирішила з’ясувати все в нього.
До тієї миті Андрій уже повернувся додому.
– Ти що, сину, робиш? – запитала мати.
Андрій тільки голову похилив, збагнувши, що мати уже все знає.
– Я люблю Марину і хочу бути з нею.
– Так вона ж старша, ніж ти. Ти що надумав таке? Щоб ноги її в моєму домі більше не було.
– Мамо, ти як хочеш, але я кохаю Марину. Я її не покину. Якщо ти ще хоч слово погане про неї скажеш, то я зберу речі і піду.
Мати хотіла було продовжити сварку, але мовчки пішла в дім.
Того ж вчора молодик зібрав речі і переїхав до коханої.
Дарина Миколаївна відреклася від Андрія, а Марину і взагалі зненавиділа.
Так тривало до весни, доки свекруха не побачила, що новоспечена невістка вже вагітна.
– Ти знав, що ми скоро бабусею і дідом станемо?, – запитала вона у свого чоловіка.
– Знав.
– Чому мені не сказав нічого? То ви із сином спілкуєтеся?
– Ти з ним сварилася, а не я.
Дарина Миколаївна раптом збагнула, вона власноруч долю свого сина ламає.Любить він таки свою Марину. Це вже не дитячі витівки та забаганки.
Жінка вирішила помиритися з ріднею.
Зібрала обід і поїхала в лікарню, куди нещодавно забрали Марину.
– Ну що ж, невістко, будемо миритися. Ти знаєш, що не такої долі я хотіла своєму синові. Але тепер бачу, що він свій вибір уже зробив. Тепер перечити я вже не маю права.
Марина пробачила свекрусі. А через декілька місяців народила двійню. Зустрічали їх вже всієї ріднею. Тепер Андрій був дуже радий: нарешті важливі йому люди разом.
Парубок впевнено стояв на своєму, залишився вірним сам собі, за що і був винагороджений долею.
Чи могла доля Андрія та Марини скластися по-іншому?
За яких умов?
