– Людко, шкода мені тебе. Мабуть, важко залишитися одній з трьома дітьми.
Поліна намагалася розговорити свою подругу, яка не дуже хотіла ворушити минуле.
– Так мені судилося. Я просила не їхати на ті заробітки в столицю. Ві не послухав. Поїхав і пропав на чотири роки.
– А в поліцію зверталися?
– Так. Вони шукають, але все марно, – відказала Люда і налила подрузі чаю. – Мене навіть викликали на впізнання, але це був не Григорій.
– Місто велике, тому не так легко знайти людину.
– Я вже стільки ночей проплакала, – жаліється Люда. – Павлик моя єдина розрада. Закінчив школу на відмінно і вступив в інститут. Та я тепер боюся його відпускати на навчання в столицю, бо маю негативний досвід.
– Не переживай! Він у тебе хлопець розумний. Не пропаде.
– Григорій казав, що заробить на навчання сина, а сам пропав.
– А як це сталося? Одразу зник?
– Ні. Спочатку телефонував і гроші пересилав, – з сумом згадує Людмила. – Потім зник. Місяць не виходив на зв’язок і я звернулася в поліцію. До останнього сподівалася, що сам з’явиться.
– Поліція не хоче працювати. Головне папері заповнити і документацію здати.
Раптом на подвір’я хтось зайшов. Людмила виглянула у вікно і побачила Павлика. Син впевнено зайшов до хати, а на лиці у нього була перемішана злість зі сумом.
– Я зустрів батька. З ним все гаразд.
Людмила не одразу зрозуміла слова сина. Він ще раз повторив сказане, а коли матір подивилася на нього із німим запитанням “чому ж він не тут?”, Павло сказав:
– Він не приїхав разом зі мною і, мабуть, тут більше ніколи не з’явиться.
– Сину, чому ти так кажеш?
– Я натрапив на нього випадково. Він не очікував мене побачити, – почав розповідати син, підбираючи потрібні слова. – З ним все в порядку. Живий і здоровий. Просто він забув про нас. У нього…нова сім’я!
– Що? – Людмила намагалася усвідомити почуте. – Я стільки ноче плакала, а у нього нова сім’я?
Павло підійшов до матері і пригорнув її до себе, а жінка відсторонила його.
– Він не вартий більше ні однієї моєї сльози! – Людмила рвучко почала прибирати увесь посуд, що був на столі.
– Павле, мені пора. А ти подбай про свою матір і молодших братиків, – сказала Поліна і пішла геть.
Подруга була впевнена, що міцний характер Людмили допоможе впоратися їй з усіма труднощами.
А як ви оцінюєте вчинок чоловіка? Поділіться своїми думками в коментарях.
