Ми зі Славіком познайомилися на танцях. Усі дівчата мріяли привернути його увагу, але він обрав саме мене. Спочатку ми багато танцювали, а потім пішли у ліс прогулятися, де все й відбулося…
Хлопець наступного дня повернувся в місто, а через два місяці я дізналася, що скоро стану мамою. Я раділа, що тепер ми зі Славіком зможемо стати однією сім’єю.
Коли мова зайшла про весілля, то ні майбутній батько, ні його рідні не хотіли визнавати мене.
– Наш син ніколи б навіть не подивився в сторону цієї дівчини!
Проте бабуся та дідусь Славіка наполягли на узаконенні наших відносин. Я переїхала в дім свекрів. До мене з самого початку ставилися, як до непотребу. Мені кожного дня нагадували, що я занапастила своє життя і життя Славіка. Та нікому було витерти мої сльози.
– І чого ти тепер плачеш? Ти ж сама хотіла такого життя, тому радій, що змогла вибратися зі свого села.
Після народження дітей наші стосунки не покращилися. Лише заради близнюків я продовжувала терпіти усі витівки Славіка, який робив все, що йому заманеться.
Він став добрішим і приємнішим лише тоді, коли у нього з’явилася коханка.
Коли Нестор закінчив школу, то вирушив на навчання у столицю. Оксанка тим часом виїхала в Італію, де влаштувалася нянею. Буквально через декілька тижнів пролунав дзвінок:
– Мамо, я знайшла тобі роботу. Потрібно доглядати за старим чоловіком. Зарплата пристойна.
Я довго вагалася, але чергове непорозуміння з чоловіком змусило мене наважитися на заробітки. Я оселилася у невеликому містечку поблизу Риму. Робота була та, про яку говорила дочка.
Для літнього чоловіка я стала медсестрою, кухарем, прибиральницею і співрозмовником. Мені вдалося швидко вивчити італійську мову, тому проблем зі спілкуванням не виникало. Роберто працював журналістом і з дому писав колонки та коментарі. Я першою бачила його роботи.
Нарешті я почувалася потрібною і щасливою.
– Маріє, я знову захотів жити, коли познайомився з тобою, – заявив італієць.
Бігли дні. Оксанка встигла повернутися додому, а я продовжувала працювати закордоном. Проте ідилію порушив один дзвінок:
– Маріє, сталася біда…Славік у лікарні. Автокатастрофа. Повертайся додому, бо ти нам потрібна, – несподівано сказала свекруха.
– Гаразд, – відповіла я. Адже з шанобливого тону жінки було зрозуміло, що ситуація серйозна.
Така новина змусила Роберто засмутитися.
– Я переживаю, що ти більше не повернешся до мене, – щиро зізнався чоловік. – Маріє, виходи за мене!
– Я повинна поїхати додому, бо на мене там чекають. Твоя пропозиція дуже серйозна і потребує ретельних роздумів. У будь-якому разі зараз я не можу покинути Славіка.
Виявилося, що чоловік став інвалідом. Він не міг самостійно пересуватися, мав проблеми з мовою та іншими видами діяльності. Я турбувалася про Славіка і допомагала йому у всьому, незважаючи на гірке минуле.
Зрештою тривала реабілітація змогла поставити чоловіка на ноги. Попри це змінилася його поведінка і ставлення до мене. Він став іншою людиною, як і його матір, яка почала з повагою відноситися до мене.
– Маріє, дякую тобі за все! Ти мене врятувала! І взагалі, ти завжди була поруч, а я не цінував цього. Вибач, я хочу виправитися, – щиро сказав Славік.
Ці слова буквально торкнулися до глибини моєї душі. З іншого боку, я продовжувала сумувати за Роберто, який не давав про себе забути. Чоловік жалівся, що йому важко одному, тому я запропонувала відіслати свою родичку до нього на роботу.
– Гаразд, але через декілька місяців я хочу, щоб ти повернулася, – казав чоловік.
Перший час Тамара регулярно телефонувала до мене, щоб уточнити ті чи інші питання, а згодом не стало звісток ні від неї, ні від Роберто.
– Маріє, можливо поїдьмо на море в Одесу? – якось запропонував чоловік. – Дорогою провідаємо Нестора в столиці.
Наші стосунки зі Славіком налагодилися. Щодо Роберто, то я викинула його зі свого серця. Він знайомих я дізналася, що Тамара планувала відносини з італійцем, але він перетворився на сварливого дідугана, тому жінка повернулася додому.
Я рада, що прийняла правильне рішення. Зараз я щаслива дружина, матір і бабуся!
А що ви думаєте про цю історію?
