– Мамочко, де ви раніше були? Якби приїхали раніше, а зараз

Єва геть кепсько себе почувала. Була наскільки вимучена хворобою, що навіть не могла випити потрібних ліків.

– Якби я ще мала ласку Божу, спробувати пасочку цьогоріч, – сказала Єва, коли до неї зайшла мама.

Бідолашна мати не могла втримати своїх емоцій і почала гірко плакати, адже вже скільки часу вона спостерігає за муками своєї донечки, яка є ще зовсім молодою, а врода яка, мабуть, Голлівуд  заздрить.

Василина Степанівна всю себе віддавала для дитини, всі свої сили, адже Єва була довгоочікуваною дитиною у сім’ї. Вона зі своїм чоловіком Іваном довгі роки полили, благали, аби мати дитинку і Бог дав їм своє благословіння.

Та тільки Василина народила, як її привіз додому Іван буквально за три години вибухнув Чорнобиль. Відтоді Єва не перестає хворіти.

Мати зі своєю дочкою дуже часто відвідують лікарню, а ще часті лікуються там на стаціонарі. Після того, як Єва пішла в школу, всіх здивувало те, що вона стала значно рідше хворіти, тому вже менше хвилювалися.

– Мамцю, рідна, будь ласка, пусти мене до діток. Вони так гарно бавляться в сніжки, я теж хочу! – не раз марно просила дівчинка взимку.

– Ні, бо застудишся, – відказувала мама.

– Мамо, мене мої подружки кличуть з собою на озеро, ти відпустиш мене?

Та питати було марно, адже мама ніколи не відпускала кудись Єву без нагляду, а тим більше у воду, чи взимку у сніг.

Василина Степанівна постійно змагалася із хворобами доньки, тому старалася уникати усіх можливих чинників та ризиків захворювань. 

Ось так і минало дитинство Єви, як у рослини, хоч сама росла у селі.

Та яка ж природна краса у дівчинки. Волосся густе, в міру хвилясте, довге. Очі, як два океани, такі вже сині, що в ночі світяться.

Фігура теж була прекрасною. Все у тій дівчинці Єві було, немов, намальоване найкращими художниками світу. 

Хлопці постійно заглядалися на Євусю, а батьки не могли заспокоїтися, бо не були впевненими в тому, що дочка зможе бути по-справжньому щасливою.

Як вступила Єва до університету, що в далекому місті, то знову почала дуже часто хворіти. Всі 5 років з горем на половину провчилася, але потім дуже серйозно захворіла.

– Я наполягаю на тому, аби ви відвезли Єву в місто, аби добре її там обстежили. Скільки часу дівчинка має високу температуру – страх! – наполягала сільська медичка.

– Та і я не проти, але моя Єва вперлася, каже, що не поїде, бо терпіти не може тих лікарів – відповіла Василина Миколаївна.

– Тоді, дійте радикально і телефонуйте у швидку, аби не було надто пізно, – знову наполягала медичка.

Василина Миколаївна так і зробила, а ввечері забрали її Єву до лікарні.

Зранку, коли жінка приїхала провідати дочку почула страшні речі:

– Мамочко, де ви раніше були? У вашої дочки – рак. Зараз вже дуже пізно щось робити, а ось місяць тому могли б ще врятувати.

– Як так? Я прошу вас врятуйте мою єдину дочку! Благаю! – почала плакати жінка.

– На жаль, я не Бог, – відповів головний лікар.

– Скажіть, будь ласка, скільки вона ще житиме?

– Можливо, Великдень переживе. А може, й ні, – сказав відверто професор. – Краще заберіть її додому.

Збідована мати ледь могла ходити. Йдучи з церкви із вербовими котиками в руках, не припиняла плакати, адже знала, що до Великодня залишився тиждень, отже і доньці теж не довго жити ще.

Раптом Василина почула голос:

– Через Єву так плачеш? – це говорила місцева травниця – бабуся Стефка, – чула, що твоя дочка Єва страшно хвора, то так?

– Краще було б не так, але доля така –  відповіла Василина.

– А ти, коли зараз прийдеш додому, святою вербичкою дочку торкни. Тоді кору з отих гілочок здери, звари її і давай доньці той настій по чайній ложечці тричі на день. А цю, – простягнула свою вербову гілку, – посади на городі. Якщо зможе прийнятися, то твоя дочка житиме!

Жінка подякувала і пішла до дому, але з тими клопотами зовсім забула про розмову з бабусьою Стефкою. Тільки вже як звечоріло, то згадала про те, що має висадити галузку.

Така була красива весна того річ. Все буяло від цвіту, запах розкоші та простоти – все поєднувалося у ансамблі природи, адже все прекрасно взаємодіяло. Та все ж, жінка на те не зважала, адже була зациклена на своїй біді. посадила вербичку, щедро полила, попросила, аби та прийнялася і пішла до доньки.

Минуло три дні і Єва не прокидалася, вона постійно спала, тому мама вливала у вуста доньки відвар з верби свяченої, все ж вірила, що допоможе.

Настав Великдень. Він був дуже тривожний для матері, бо вона не знала, коли саме її донька покине цей світ. Вирішила, що піде у церкву тільки посвятити кошичок і повернеться додому

Коли вже освятила, то так швидко бігла додому, що здавалося, наче летить. Жінка очікувала найгіршого, але переступивши поріг – почула голос доньки. Подумала, що їй вже щось ввижається, але біля Єви сидів Іван і вони разом дуже мило бесідували. Жінка не могла повірити своїм очам. Заплакані батьки міцно обійняли свою єдину донечку.

Минуло 6 місяців і Єва вирішила, що поїде на обстеження. Лікар, котрий казав, що дівчинка скоро помре не повірив своїм очам, а коли побачив результат аналізів запитав:

– Хто вас вилікував? 

– Господь…

А ви вірите у чудо Господнє?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Anna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector