У Марини народилася донечка. Вона змалку хворіла, а на лікування у сім’ї грошей не було. Чоловік покинув їх одразу після народження немовляти. Довелося жінці самостійно справлятися. Вона поїхала на заробітки. Спочатку важко трудилася в Польщі, а потім подалася в Італію. Усі зароблені гроші йшли на дочку, але це не врятувало їй життя.
Горе Марини було безмежним. Вона хотіла їхати назад додому, але мати зупинила її.
– Дочку не повернеш, а жити тобі немає за що.
Жінка подумала і вирішила, що мати права. Наступні 15 років вона провела закордоном. Гроші Марина постійно передавала матері на зберігання. Жінка планувала купити свій власний дім.
– Мамо, мені вже надоїло бути на чужині. Я хочу повернутися додому і купити собі квартиру, – сказала Марина. – Грошей якраз вистачить. Ще й на ремонт залишиться.
Запала тиша.
– Це які гроші ти маєш на увазі?
Марина зблідла.
– Мамо, я ж вам кожного місяця гроші висилаю. Де вони?
– Доню, ти тільки не хвилюйся, але я не думала, що ти колись повернешся і всі заощадження віддала твоєму братові на квартиру. Та він віддасть їх…колись.
Сестра вирішила поговорити з братом, але він сказав:
– У тебе я не брав ніяких грошей. І що це звинувачення такі? Тепер навіть не хочу тебе бачити.
Після цього Маринка перестала спілкуватися зі своєю сім’єю. Вона далі працює за кордоном і лише від знайомих чує про те, що доля у її брата не склалася. Він тяжко захворів і продав квартиру, щоб оплатити лікування. Однак все було марно. Він дуже хоче поговорити з сестрою, але та не хоче його чути.
А як би ви вчинили на місці жінки?
