Марія народилася у невеликому селі. Бабуся з дідусем вклали все своє серце у виховання онуки. Батьки також обожнювали свою доньку. Вони вчили її бути милосердною і постійно повторювали, що будь-які складні питання простіше вирішувати на рідній землі, у рідному домі.
Якось у їхньому клубі обрали нову завідуючу. Її звали Вікою. Дівчина приїхала з міста, тому сильно відрізнялася від інших представниць прекрасної статі в селі. Звичайно, що це викликало неприязнь і заздрість.
На дискотеку приїжджав і Славік. Він мав свій мотоцикл, що робило його крутим хлопцем. Віка також кинула на нього оком, але він обрав її, Марію.
Між ними спалахнуло кохання і зав’язалися стосунки. Пара гуляла під місячним сяйвом, обмінювалася цілунками на очах у зірок і ніжно обіймалася серед беріз у гаю. А потім прийшла весна, а разом з нею повістка. Славка забрали в армію.
– Ти мене дочекаєшся? – запитав хлопець.
– Звісно, – відказала Марійка, простягаючи йому хустку із запискою всередині. На клаптику паперу красувалися слова: “Я тебе кохаю”.
Дні летіли один за одним. Закохані обмінювалися листами, а потім нарешті настав той день, коли мала відбутися довгоочікувана зустріч.
Марія після університету спішила якомога швидше добратися додому. Вона уявляла, як вдягне свою блакитну сукню і зустріне його…
На автобусній зупинці дівчина дізналася про те, що громадського транспорту сьогодні не буде. Проте Марія не розгубилася і зловила попутку. “Жигулі” мчали в село. Водії, зазвичай, пригальмовували на тому повороті, але не він. Дівчина втсигла лише подумати: “Чому так боляче?”.
Прокинулася Марія на лікарняному ліжку. Коли вона отямилася, то їй розповіли про все, що трапилося. Медики сказали, що час і терпіння дадуть результат і дівчина знову зможе самостійно ходити. А зараз вона була немічною і слабкою. Зате Славко приходив до неї щодня, хоча серце постійно стискалося і підказувало, нібито не все так добре, як здається…І Леся, найкраща подруга Марійки, щось від неї приховувала.
– Розповідай, в чому справа, – допитувалася дівчина.
– Твій Славко…Він був вчора на дискотеці. Побув трохи і пішов, – зам’ялася Леся.
Марія не говорила з ним про його походи в клуб, а він сам про це також не згадував.
Пізніше лікарі порадили відвезти дівчину в теплі краї. Їй потрібно було змінити клімат, щоб швидше встати на ноги. На щастя, їхня тітка мешкала на Півдні, тому з радістю прийняла у себе племінницю.
Прощаючись, Леся казала:
– Марійко, я буду за тобою сумувати. Ти повертайся якомога швидше. А про все, що тут відбувається, я розповідатиму тобі в листах.
– І я тобі обов’язково буду писати, – підтакував Славко.
Минали дні. Подруга повідомила, що Вікторія пішла з клубу і тепер у них новий завідувач. Він полюбляє випивати з місцевими хлопцями. Натомість від Славка листи приходили рідко, а потім й взагалі від нього не було чутно жодної звістки. Марія запитувала в Лесі, чи не бачила вона її коханого і що з ним трапилося, але та лише уникала відповіді і запевняла, що нічого не знає.
Через рік Марія повернулася додому. Вона була абсолютно здоровою. Леся зустрічала її радісними обіймами:
– Я така рада тебе бачити!
– І я тебе. Лесю, а де Славко?
– Я не хотіла тебе засмучувати раніше, але він переїхав в місто…Разом з Вікою.
Марії стало прикро й боляче. Вона повернулася додому вся в сльозах, але рідні спробували втішити її, мовляв, може воно й на краще.
Пройшло декілька років. Марія щаслива дружина й матір двох дітей. Олесь – турботливий чоловік і батько. Вони разом жили в селі. Подруга Леся також мала свою сім’ю, але їй вийшло перебратися в місто. Якось літом вона запросила Марію до себе в гості.
Обидві родини весло проводили час. Чоловіки говорили про рибалку й полювання, діти не вилазили з кущів малини, а жінки накривали на стіл. Для деяких страв не вистачало інгредієнтів і Марія погодилася сходити в магазин. Дорогою вона зустріла п’яницю, який раптом заговорив до неї:
– Маріє, це ти?
– Славко? – здивувалася вона.
– Скільки літ! Не очікував тебе тут зустріти.
– Дійсно…
– Ти знаєш, я так шкодую, що Віка змогла розлучити нас. Я для неї все, а вона ніколи мене не цінувала. А от ти – інша справа. Може зустрінемося і поговоримо? У мене пляшка горілки є…
– Я не п’ю.
– Та годі тобі. Звідки стільки гордості?
– Знаєш, Славку, мені пора!
Повернувшись до подруги, Марія запитала:
– Ти знала?
– Так…Не хотіла засмучувати тебе. Не ладнається у них. Славко давно спився… – відповіла Леся.
Марія підійшла до свого чоловіка, обійняла його, а з очей полились сльози щастя.
А ви вірите в те, що нічого не відбувається просто так?
