Мар’яна Василівна давно була розлучена. Як тільки чоловік переступив через поріг, то так його більше ніхто не бачив і не чув. Часто сини питали, коли тато прийде, але вона не знала, що їй відповісти.
Працювала за копійки. Грошей вистачало хіба що на продукти й послуги. А коли хлопці виросли й вступили до вишів, то змушені були працювати, щоб хоч якось давати собі раду.
Її сусідка Діана тим часом роками працювала в Італії. Був період, що всі її ровесниці туди виїжджали, щоб прогодувати сім’ї. Вони зустрілися і жінка запросила її в гості. Ввійшовши до квартири вона оглянулась і остовпіла. Пам’ятає, як було колись, старі меблі, килими й дерев’яні вікна. А тепер євроремонти, усе новеньке і світле.
– Подумай, я можу взяти тебе з собою. Там якраз робота з’явилася! Діти вже дорослі, самостійні. Більше тебе нічого не тримає. Заодно і собі ремонти зробиш, або просто відкладеш на старість і синам допоможеш.
Того вечора вона покликала синів в гості й розповіла про свою ідею. Вони спочатку не захотіли відпускати маму у таку далечінь. Але потім, зваживши усі плюси та мінуси зрозуміли, що нічого страшного не станеться. Не сподобається – повернеться. І світ заодно побачить.
Відповідати сусідці вона не поспішала, але діватися було нікуди. Вирішила таки спробувати. І пробула там десять років.
Спочатку заробила синові на квартиру, тоді другому. А тоді й собі, щоб, коли повернеться було де жити. Через деякий час дізналася про кредити молодшого Юри. Банк вже так багато відсотків накрутив, що довелося продати одну з квартир, щоб все погасити.
Коли старший син дізнався про це, то сварив, що брата, що матір. А потім сам у біду попав. Обікрали його ще й бізнес провалився. Довелося інвесторам усі гроші повертати. Тепер і він просив маму продати квартиру і виручити його. Минали роки, жінка далі працювала, щоб купити нове житло. Додому не приїжджала, говорила з синами по відеодзвінку. Та думала, яке на неї чекає життя, коли вона повернеться. Бо звикла до хорошої їжі й привітних італійців, а вдома що? Спокійно було їй там, хоча і сумувала за рідним краєм.
Назбирала знову на квартири й синам повіддавала. Після цього здоров’я стало сильно підводити. Не могла більше працювати, хотіла трохи вдома відпочити, відновитися і поїхати останній раз, щоб заробити собі на старість. Жоден зі синів не захотів приймати її, показували пальцем один на одного. Зарозумілися. Забули, як мати їх виручила у скрутний час.
Тоді вона зібралася всіма силами й поїхала знову. Спочатку роботи не було, а потім і зовсім заслабла. Дзвонила до родичів, щоб переслали їй грошей на квиток додому. Коли всю історію почула її двоюрідна сестра, то не витримала і поїхала розбиратися до синів.
Вона спочатку чемно подзвонила до них і запросила в один день і час до себе на обід. Це їх здивувало, але вони таки приїхали. І тітка почала:
– Ви, що, зовсім з глузду з’їхали так відноситися до матері? Ви думали, що просто так можна не відповідати на її дзвінки? Зовсім перестали думати про неї? Та вона потребує лікування! А ви пальцем об палець не вдарили! Нагадати, як ваші борги були закриті завдяки їй?
Того вечора всю злість сестра виплеснула на племінників, а вони їй і слова кривого не сказали. Пішли від неї осоромлені з ніг до голови й вирішили спільно винайняти для мами квартиру і допомогти з лікуванням.
Лікарі казали, що якби ще трохи потягнули, то вона б лягала в лікарню і не знати чи змогла одужати. З того часу сини більше не сміли зневажати матір. Біля них вона була сита і мала дах над головою. А потім внуків допомагала бавити. Надто важкою ціною їй вдалося повернути повагу синів.
А як би ви вчинили на її місці?
