– Ну що ти тут робиш, мила? Не можу я тебе взяти, – Марія схилилася до кішки, щоб погладити.
Уже кілька днів сіра доглянута красуня зустрічала її біля вхідних дверей у квартиру. Вона не нападала назустріч, не терлася об ноги, не вмовляла муркотіння. Вона просто сиділа осторонь і дивилася на Марію величезними зеленими очима. І від цього погляду жінка губилася.
– Молоко будеш? Тоді чекай, додому не рвись.
Але кішка і не робила спроб проникнення, вона просто сиділа і дивилася. Навіть до блюдця з молоком не підійшла, лише стежила за господинею квартири, біля дверей якої влаштувалася. Але через пів години блюдце було порожнім.
– Ось і розумниця. Ти ж не вулична, дивись, яка акуратна. Іди додому, не вийде у нас з тобою спільного життя. Я і про себе зараз нічого не знаю, куди вже тебе брати?
Кішка, нарешті, зловила погляд, і Марія зрозуміла, що не в змозі вирватися із зеленої безодні.
Вперше перед сном думалося не про хвороби, не про страшні перспективи, думалося чомусь про кішку, яка стереже вхідні двері. Захотілося впустити в квартиру димчасту красуню, притиснутися до теплого бочка, щоб не відчувати себе настільки самотньою, настільки кинутою. Повіки склеїлися, і вона провалилася в безпам’ятство. Вранці прокинулася бадьорою, ніч без пробуджень наситила силою, вперше за останні два місяці.
Коли Артем сказав, що йде, вона не повірила. Та й як можна було повірити фразі, кинутій під час вечері між пловом і чашкою чаю? Він сказав це так, як говорив би про літній відпочинок або необхідність ремонту.
– Марія, я зустрів іншу жінку. Я йду. Завтра зберу речі і з’їду, – спокійно сказав він, насипаючи цукор в чашку.
Найбільше її здивувало, що він щось додав про те, що спеціально відпросився з роботи, щоб вивезти речі. У грудях стислося сталеве кільце, Марія довго намагалася зробити вдих. Артем спокійно спостерігав за нападом:
– Не допоможе, не влаштовуй тут …
Вийшов у кімнату, включив телевізор, залишивши жінку на кухні. Картина настільки міцно вкарбувалася в її пам’яті, що стерла всі інші: приступ задухи, неможливість наповнити легені повітрям і якісь крики ток-шоу крізь гул у вухах. Того вечора обійшлося, але через тиждень швидка відвезла її в реанімацію. У клініці і дізналася про страшний діагноз. Молода жінка навіть не злякалася, їй здавалося, що вона більше не здатна на почуття після того страшного вечора. Прийняла як даність, розбивши ці даності на безліч маленьких: нескінченні дослідження, робота до пізнього вечора і у вихідні, щоб утриматися на роботі, прийом ліків.
Гул телевізора замість сімейних розмов, смачні обіди та вечері замінив прийом їжі … Тільки вчора, поки дивилася в зелені очі приблудної кішки, щось ворухнулося всередині. Увечері заскочила в магазин, купила пакетик котячого корму. Сіра красуня звично чекала на своєму місці.
– Ну проходь, – відчинила перед нею двері Марія.
Кішка не змусила себе вмовляти, пройшла, обнюхала кути і влаштувалася на ліжку Марії.
– А ти нахаба! – обурилася господиня.
Кішка лише підняла царську голову і подивилася прямо в очі.
“Що я роблю? А раптом вона заразна, не вистачало ще проблем», – думала Марія, відчуваючи тепло кішки. Увечері кішка отримала мисочку корму, блюдце молока і нове ім’я – Димка. Схоже, кличка їй сподобалася.
Тепер вечорами Марія поспішала додому. Повечерявши, вони влаштовувалися з Димкою біля телевізора і дивилися старі фільми. Кішка заповзала на коліна, горнулася і посилено мурчала. Вночі кішка заповзала на її живіт і невдоволено муркотіла, якщо Маша робила спробу її скинути.
За всіма прикметами Димка була молодою кішкою, але поводилася дивно. Вона не пустувала, не грала, з граціозною статечністю прогулювалася по кімнаті, вибираючи момент, коли можна застрибнути на коліна господині. У лікуванні наступила перерва, треба було чекати результатів аналізів три тижні. Марія з жахом думала не про майбутню операцію, а про те, куди прилаштувати Димку: батьки жили далеко, подруг вона втратила за двадцять років шлюбу.
– Що ж з тобою робити, Димко? Ось покладуть мене в лікарню, хто буде за тобою дивитися? – говорила вона кішці.
Але та лише мурчала, міцніше притискаючись до живота.
Через тиждень жінка помітила, що Димка стала млявою. Вона звично підходила до миски, з’їдала кілька кульок і відверталася. Тільки пила частіше. Носик став гарячим. Марія злякалася, загорнула кішку в рушник і кинулася до ветеринарної клініки. Там обстежили, нічого серйозного не знайшли, списали на стрес від зміни обстановки. Але кішка хиріла з кожним днем. Вона зовсім перестала їсти і пила з важкістю. Марія викликала ветеринарну невідкладну допомогу. Кішку забрали в клініку. Жінка провела там півночі, але довелося повернутися додому, вранці потрібно було дізнатися, наскільки небезпечна пухлина, яка з’явилася в ній.
Марія розраховувала, що встигне до вечора пройти обстеження і відвідати Димку, але її несподівано госпіталізували. Весь день водили від апарату до апарату, щось заново досліджуючи. Тільки через три дні вона дізналася, що лікарі сильно здивовані результатом. Пухлини не було! Але ж була, адже брали проби на гістологію!
Марію виписали з безліччю рекомендацій. Зі своєї лікарні вона поїхала до ветеринарів, у яких залишила свою Димку.
До неї вийшов сивий лікар:
– Шкодуємо, ми зробили все можливе. У тварини виявили пухлину. Спробували видалити, але кішка померла …
Марія вийшла в сутінки.
«Вона врятувала мене», – билася єдина думка.
Біля дверей квартири на неї чекало маленьке біле кошеня. Пухнастий клубочок голосно пищав і вимагав молока.
А ви вірите в те, що коти можуть вилікувати людей?
