Ось вже декілька місяців я не спілкуюся з рідною сестрою. Причина дуже банальна – гроші.
Рік тому не стало наших батьків і залишили після себе двокімнатну квартиру та невеликий будиночок за містом. Марина рано вийшла заміж та завагітніла. Вона не хотіла йти жити до свекрухи, бо стосунки у них були, м’яко кажучи, не дуже товариські. Тому батьки запропонували їм на перший час переїхати до квартири. В одній кімнаті жила сестра чоловіком та дитиною, а в іншій вони. Молодята планували назбирати гроші на власне житло, але то у них грошей не було, то нормальної роботи нема, то треба малюкові купити нові речі.
Я зі своїм чоловіком Мироном вирішили піти іншим шляхом. Спершу жили у невеликій однокімнатній квартирі, яку орендували. Вона знаходилася на околиці міста, до роботи доїжджали з пересадками. Чоловік часто брав додаткові зміни на роботі, я купувала нам гречку та макарони тільки на акції. Потрохи назбирали грошей на перший внесок за іпотеку, брали кредит у банку.
А потім стареньких батьків не стало. Ми з сестрою оплатили похорони. Коли вже гості розійшлися та я мила на кухні посуд, до мене підійшла Марина:
– Знаєш, я тут подумала щодо спадку. Я з Петром вже осіла у квартирі, а на дачу ми майже не їздимо. Так що поділимо спадок таким чином – тобі власне будиночок за містом, а мені та квартира.
Востаннє я була на дачі ще влітку. Там був старий паркан, який вже покосився, дах протікав, підлога була гнила та гучно скрипіла. Всередині не було батарей, тільки стара піч. Ну умов для нормального проживання там не було. Але мені стало шкода Маринку. Дійсно, вона вже звикла до квартири, поруч садочок для її сина є, та і вона працює у сусідній крамниці. А що мені буде з тої нещасної двокімнатної хрущовки? То старий панельний будинок. Я погодилася на таку пропозицію.
– Це твій спадок – ти і вирішуй, що будеш робити з ділянкою. Я підтримаю тебе у всьому, – сказав мій чоловік Мирон.
Але я не знала, що робити з будиночком. Знову брати гроші у кредит та робити у хаті капітальний ремонт? Ні, ми лиш нещодавно попрощалися зі всіма боргами. Тому вирішили його продати. Тим паче будинок знаходився недалеко від міста, їхати буквально 15 хвилин. Пішли до рієлтора, зібрали всі необхідні документи та чекали.
Чесно кажучи, я думала, що це просто дурна витівка та ніхто не захоче купити ділянку. Однак, 6 місяців тому до мене зателефонували.
– Ми плануємо збудувати невеличке котеджне містечко. Вже розпланували всю територію. Хочемо викупити ділянку, на якій розташований ваш будинок, – сказав представник будівельної фірми.
Вже через тиждень ми підписали всі необхідні документи та мали на руках 50 тисяч доларів. Я не могла повірити у таке щастя. Ми з чоловіком вирішили купити ще одну велику квартиру, а ту здавати в оренду. Буде діткам на майбутнє, а поки це додатковий дохід. Зробили ремонт, красиву дитячу кімнату. Запросили сестру на святкування.
– Як красива у вас квартира. Район тихий, охорона, підземна стоянка. Але це стільки грошей потім віддавати за кредит!
– Марино, але ж ми це житло купили за власні кошти. Вирішили продати будиночок за містом, швидко знайшлися покупці.
І тут вираз обличчя сестри різко змінився. Вона скривилась, немов проковтнула цілий лимон. Швидко пішла додому, мовляв, погано себе почуває. А наступного дня зателефонувала до мене:
-Ти мені винна половину вартості від продажу будинку. Адже я не повинна тіснитися у цій маленькій квартирі.
– Але ж ти сама запропонувала так поділити спадок та віддати мені будиночок.
– Такого не було, ти нахабно зараз брешеш!
Ось так я посварилася з сестрою. Вона розповіла всім родичам, що я її обдурила та забрала собі левову частку від спадку. Тепер я з чоловіком стали ворогами номер один. Але ми не будемо віддавати їй борг.
А ви підтримуєте таке рішення жінки? Можливо, варто помиритися з сестрою?
