До Тамари приїхав син. Працював він в іншій країні, а до столиці приїжджав у справах та матір провідати. Він завжди так робив. У нього вже власна родина була, але про матір він не забував.
От Тамара нагодувала його вечерею та все розпитувала про життя, а він просто сидів та намагався не заснути. Поговорити хочеться, але різниця у часі давала про себе знати. От він вже й заснув на старій канапі, а жінка з острахом згадувала, що Кості могло й не бути. Зараз про це навіть подумати страшно.
***
Маленька Тамара разом з родиною жила у великій комунальній квартирі. Батьки, старші брати та сестра – всі жили в одній великій кімнаті. Всього у квартирі було до 30 людей. А їх сусідкою була тітка Катя та її донька Люба. Вони з Тамарою були приблизно одного віку й часто проводили час разом. Дівчинка частіше бувала у їх кімнаті, аніж у своїй. Там її і годували, і уроки допомагали робити. Весело було, але потім комунальну квартиру розселили. Родині Тамари дали 3-кімнатне помешкання, а Катерині маленьку 1-кімнатну квартиру в іншому районі. Відтоді вони припинили будь-яке спілкування. А через декілька років у тітки Катерини трапилася біда – Любу збила машина й вона не вижила.
Тим часом Тамара вивчилася на лікаря та стала працювати у міській лікарні. Вони й досі всі разом проживали в одній квартирі, от тільки брати ще своїх дружин попривозили та дітей завели. Так Тамарі після нічного чергування доводилося спати у маленькій коморі, аби нікому не заважати. Важко сказати, що її там любили… Важко було назвати їх родиною. У кожного була своя поличка в холодильнику й постійні сварки, що чиясь дитина з’їла чужий сирочок.
Мабуть, саме тому вона так відчайдушно шукала собі чоловіка, а все безрезультатно, адже мати вже давно вселила в неї купу комплексів, які змусили повірити її у те, що вона нікому не потрібна. Проте все ж вдалося їй познайомитися з чоловіком. Важко назвати його чоловіком, але нехай. Борис його звали. Працював водієм швидкої допомоги, розведений. Дуже дивні у них були стосунки. Він міг просто так виставити її за двері, а потім ні з того ні з сього покликати назад. Вона розуміла, що стосунки ці максимально дивні, але все ж йшла. Мабуть, тому що хотілося просто втекти від рідні.
Зустрічалися вони три роки, а потім Борис вирішив остаточно з нею порвати. От тільки за цей час Тамара встигла завагітніти. Вдома її звичайно ж ніхто не підтримав. Брати, як один казали, що місця у квартирі немає, а тут ще й вона зі своїм! Мама теж не підтримала. Сказала йти до свого Борі та не вертатися. Спільними зусиллями вони все ж змусили її піти в жіночу консультацію. Вона здала всі необхідні аналізи й вийшла звідти вся у сльозах. А дорогою додому вона зустріла ту саму тітку Катерину. Жінка зупинила її почала розпитувати, але Тамару просто душили сльози. Вона хотіла вилити увесь свій біль, та просто не могла. Тоді Катерина взяла її за руку та відвела до себе додому. Там дівчина все розповіла.
– Я розумію, сестра мене не любить, брати. Але мама? Чому мене не любить моя рідна матір?
– Мати не хотіла тебе. Ти на неї не ображайся. Жити ніде, Тіснота. Грошей нема, а тут ще й ти. Мабуть, так і не вдалося полюбити.
Катерина взяла аналізи та просто розірвала їх.
– Так, будеш у мене жити. Квартира хоч 1-кімнатна, але велика. Можна навіть перегородку поставити й буде у вас свій куток.
Наступного дня вони разом поїхали до Тамари, аби забрати всі речі.
– Доброю хочеш здаватися? А я тоді виходить всесвітнє зло! – гірко процідила мама Тамари.
– Виходить так, – спокійно відповіла Катерина.
1 червня народився Костя. Дівчина повідомила рідних про народження сина, але вони навіть не привітали її. А Борис взагалі сказав, що ніколи в житті не визнає цю дитину. Тоді ж тестів на батьківство не було…
Так Тамарі доводилося виживати самостійно. Згодом матір подзвонила їй та попросила виписатись з квартири, а то на неї комунальні платежі нараховують, а вона там навіть не живе й не платить свою частину. Тамара навіть сваритися не стала. Її після цього Катерина в себе прописала.
Коли Костику виповнився рік, жінка пішла на роботу, а за дитиною дивилася тітка Катерина. Вона тоді вже на пенсію вийшла. А коли прийшов час приватизувати житло, то вона оформила його на Тамару, щоб та потім не мала проблем з документами.
Так їй і не вдалося знайти собі чоловіком. Жила лише сином та вважала його своїм головним подарунком. Взагалі життя у неї було не просте. Доводилося багато працювати, але вона ніколи не скаржилася.
З ріднею бачилася лише 2 рази, коли батьки померли. Нещодавно дзвонила дружина брата, казала, що він інсульт переніс, потрібен професійний догляд. Хотіла сплавити його Тамарі, але та відмовилася. Їй вже 66 років та й вони з братом ніколи не були близькі, чому вона зараз має йому допомагати?
Ви вірите у те, що у житті зустрічаються такі хороші люди як тітка Катерина?
