У дитячому будинку майже всі діти зляться на своє життя. Саша завжди мріяв про те, щоб пограти футбол та побігати на майданчику. Але решта дітей лише сміялися з нього та всіляко дражнили. Коли всі грали на полі, він із сумом спостерігав за цим, а інколи навіть чув “Ей ти, інваліде, подай м’яч”. А інші починали голосно реготати: “Та облиште його, він на це не спроможний”.
А знущалися з нього через те, що у нього одна нога була коротша за іншу. Ось через це від нього колись і відмовилася його рідна мама. Про це він дізнався в медпункті, коли медсестра вийшла в коридор. Він встиг прочитати документи, у яких було написано, що 11 років тому, його мама відмовилася від нього одразу після родів. Після прочитаного він більше не вірив в те, що його мама коли-небудь прийде за ним.
Перед Днем святого Миколая, всі діти пишуть листи, дитячий будинок теж не був виключенням. Всі діти старанно писали листи та просили, щоб знайшли їхніх мамів і татів. А потім ці листи переходили до волонтерів, які і дарували дітям подарунки.
Майор Петренко, який працював бортінженером, теж одного разу отримав лист з дитячого будинку. Одразу відкривати його не став, подумав, що відкриє його вже вдома разом з усією сім’єю. Наступив вечір, чоловік після вечері почав читати лист:
«Шановні спонсори, я вас дуже прошу, не даруйте мені ніяких іграшок, у мене їх тут багато, краще подаруйте мені ноутбук. Так я зможу знайти собі друзів та почати спілкуватися з ними. А може, мені вдасться знайти і своїх рідних. Саша 11 років».
Дружина Петренка сказала, що діти зараз розумні, й справді. Що через Інтернет можна всіх і вся знайти. Потім в руки лист взяла їхня донечка і стала його уважно перечитувати. Батьки помітили, що у неї з’явилися сльози на очах. Стали розпитувати, що з нею таке.
На що донечка відповіла, що їй дуже шкода цього хлопчика. Вона вирішила віддати всі свої кишенькові гроші та скарбничку і купити ноутбук, щоб подарувати цьому хлопчику.
Святкування проходило щороку однаково: Миколай, ялинка, іграшки. Подарунки прийшли дарувати все ті ж спонсори, а деяких дітей навіть брали з собою на вихідні додому. Саша взагалі нікого не чекав, він навіть лист писав тільки тому, що всі писали. У залі він помітив, що на свято прийшов чоловік в льотній формі, він дивився на нього широкими очима.
Коли ж Миколай всіх привітав та вручив кожній дитині мішечок з цукерками, Сашка розвернувся і вже почав прямувати до виходу. Але раптом його хтось покликав. Він помітив того ж самого льотчика, на якого так уважно дивився в залі.
Петренко привітався з хлопцем і сказав йому, що вони отримали його лист і принесли подарунок. Сказав, що його можна кликати просто дядько Андрій. Саша дізнався, що його жінку звуть Наталя, а дівчинку Аня.
Саші вручили подарунок, і дядько Андрій сказав, що потрібно десь присісти, щоб показати хлопчику як правильно користуватися ноутбуком. Хлопчик провів їх в зал, де він з іншими дітьми постійно робив уроки. Там Аня одразу почала показувати, як користуватися цим пристроєм. А хлопчик сидів і відчув якесь сильне тепло, яке йшло від чоловіка.
Настав час для того, щоб прощатися. Дядько Андрій потиснув хлопчику руку, а тітка Наталя його ніжно обійняла, Аня крикнула, що вони до нього ще обов’язково завітають.
Вже наступного дня він зрозумів, що його життя може хоч трішки змінитися. У нього тепер є доступ до Інтернету, в якому він зможе дуже багато чого дізнатися. Тепер він вже не ображався на хлопців, які продовжували його дражнити. Він давно цікавився літачками, а зараз міг нарешті побачити їх на картинках і прочитати багато цікавих історій про них.
На вихідних знову прийшов дядько Андрій та Аня, вони всі разом пішли в парк розваг, а потім грали в різноманітні ігри. Хлопчику було ніяково, що чужі люди постійно за нього платять гроші.
Саша ніколи не забуде того дня, коли його викликали до директора. Він пройшов в кабінет і помітив там тітку Наталю. Директор пояснила хлопчику, що його хочуть забрати на два дні до себе. Звичайно, що Сашка одразу погодився. Підписали всі необхідні документи і пішли.
Вони одразу поїхали в магазин, де купили хлопчику нові речі, ось тільки зі взуттям були деякі труднощі, оскільки розмір ніг був різний. Сашка перший раз зайшов в квартиру. Так тут було добре, пахло затишком та теплом. Він тихо пройшов в кімнату і акуратно сів на крісло.
Аеродром був дуже великий і красивий. Дядько Андрій підвів їх до свого літака та почав про нього детально розказувати. Сашка раніше ніколи нічого подібного не бачив. В той момент, мрія хлопчика збулася.
Коли вони повернулися додому та почали вечеряти, дядько Андрій міцно обійняв хлопчика. Він сказав, що діти повинні жити з батьками і запропонував стати членом їх сім’ї. Саша підняв очі, які наповнилися слізьми і сказав: “Тату, я на тебе все життя чекав”.
Вже через місяць Сашка з усмішкою виходив з татом за руку з дитячого будинку.
Зараз у Саші розпочинається нова сторінка в житті.
А вам сподобалася історія?
