Мама здала їх в інтернат відразу після Нового року. Дівчата плакали, по суті, вони були домашніми дітьми. Коли мати влаштовувала особисте життя, а вона влаштовувала його постійно, сестри, Таня і Марія, жили у бабусі. Але взимку бабусі не стало і мати їх оформила в інтернат. Ні, вона не була гуляща, вона не пила і навіть не курила. Тільки хіба це справедливо, якщо колишній чоловік живе як хоче, а вона з двома причепами одна жити повинна?
Мати розстібала пальтечко на Марії і примовляла: «Не ревіть, обставини так склалися, я що винна? Вам тут добре буде, самі потім спасибі скажете!». Марія вже захлиналася своїм плачем, її було всього лише 3 роки і вона не дуже розуміла що відбувається. Але дивлячись в злі мамині очі і в перелякане заплакане личко старшої сестри, семирічної Тані, відчувала, що все погано-погано. Мати засичала: «Не ганьбіть мене, я ж від вас не відмовляюся, ось влаштуюся і заберу. На Великдень приїду, заберу!» Дівчата, все ще продовжуючи схлипувати, проте заспокоювалися: адже мама сказала, що повернеться за ними!
Звикали дівчатка до дитячого будинку важко, хоча вихователі їх любили і шкодували за відсутність нахабства, тямущість і за зворушливу прихильність один до одного. Таня підкорювала всіх своїми серйозними чорними очима, а Марія була схожа на біленький добродушний колобок. Марія смикала Таню: «А коли Пасха прийде? Вона прийде і нас забере до мами?». Таня терпляче відповідала вкотре: «Пасха – це свято таке, воно навесні буває, пам’ятаєш, як бабуся яєчка фарбувала?» Марія кивала головою, мовляв, пам’ятаю, але потім, згадавши бабусю, починала морщитися і на віях з’являлися крихітні сльозинки. Таня сама б хотіла знати, коли ж буде Пасха.
З цим питанням вона підійшла до виховательки, Ірина Миколаївна здивувалася: зазвичай діти чекають Новий рік і діда Мороза чи день народження. Проте, на завтра вона подарувала Тані маленький календарик: «Бачиш, ось цього числа буде Паска, я кружечком обвела, а зараз ось це число. Кожна цифра в календарі це день. Я, коли в школі вчилася, закреслювала так дні до літніх канікул». Таня теж почала закреслювати в календарику числа, і хвостик з цифр до приїзду мами ставав все коротшим.
З ранку у Світле Христове Воскресіння Марія прибігла до Тані, затиснувши в рученятах червоне яєчко: «Ура! Ура! Сьогодні мама прийде, я так рада, так рада. А ти Таню рада?» Таня і сама не могла дочекатися маму. Спочатку очікування було радісним, але після денного сну Тані вже хотілося плакати. А тут ще Марія постійно поруч крутилася і нила. Під вечір, коли Тані стало ясно, що мама їх обдурила, вона заспокоювала Марію: «Напевно, мама на автобусі їхала і він забуксував. Я сама чула, чесно-чесно, дороги жах які погані стали! Так всі вихователі кажуть. Марійко, ти не реви, автобус розкопають і мама завтра точно вже приїде. А поки вона в селі ночувати буде!».
Молодша сестричка кивала, ковтаючи сльози. Але мати так і не приїхала, хоча дівчатка чекали її кожен день, придумуючи для неї все нові і нові виправдання. Одного ранку Таня не знайшла Марію, вихователі пояснили, що молодшу сестричку забрала матір. Значно пізніше Таня дізналася, що мама написала на неї відмовну. Але Тані пощастило, через два роки її розшукала сестра батька. Тітка Валя була доброю жінкою і Таня сама не помітила, як почала кликати її мамою. Доброта тітки і її сім’ї потихеньку латала ранки на серці Тані, про матір і сестру вона намагалася не згадувати. Хоч і знала, що Марія була зовсім малою в ті роки і нічого не розуміла толком, але все одно … Ось Таня без неї ніколи б не поїхала …
Пройшли роки, Таня вивчилася на медсестру, вийшла заміж, народила сина, жили не багато, зате дружно. І раптом Тані прийшов лист. Від Марії!
«Привіт, моя люба сестричка! Ти, напевно, мене зовсім не пам’ятаєш? Я тільки косички твої пам’ятаю і тапочки в клітинку. Як я хочу тебе побачити! Ми нещодавно повернулися в наш район, живемо в Малинівці, якщо ти будеш не проти, можна я приїду до тебе в гості?» Таня знизала плечима, дивно якось, сама до себе не кличе, в гості напрошується … Але однак, сестрі відповіла згодою.
Марія, в блакитненькій курточці, сильно накульгуючи, йшла назустріч сестрі і радісно махала рукою! І як впізнала тільки її в штовханині на автостанції? Вона міцно обняла Таню і заплакала: «Сестричка, я тебе як побачила, відразу зрозуміла: ось моя Таня! Ось одразу, віриш?» Таня невдоволено буркнула, мовляв, як була плаксою, так і залишилася, а у самої в очах защипало
Після вечері Марія розповідала: «Ти на маму зла не тримай, їй дядько Сергій відразу сказав, як вони познайомилися, що її і з дітьми прийме. Тільки вона побоялася двох відразу забирати. А потім у дядька Сергія і мами син народився, потім дочка! Віка, така лялечка, куди нам! Ой, ти тільки не ображайся! Дядько Сергій добре заробляє, він столяр класний, у нього замовлень завжди море. Ми навіть на море іноді їздимо. Ось, а в сьомому класі мене бик на роги підняв, слава богу, ніхто більше не постраждав. А я, як бачиш, кульгаю … Який у тебе, Таню, пиріг смачний, даси мені потім рецепт?»
Таня запитала: «Ну, а працюєш, ти ким? На кого вчишся? Дружиш з ким? Ти ж така гарненька!»
Марія зніяковіла: «Так, я після цього лікувалася довго, на мене і так сила-силенна грошей пішла … Я по дому допомагаю або дядькові Сергієві допомагаю … Мама бухгалтером працює в адміністрації. А щодо друзів, так мені ніколи особливо. Знову ж кульгаю … Але я звикла, тільки коли білизну в ополонці полощеш або грядки полеш, тільки нагнешся, так відразу. А воду в баню наносити, так це мені чи дядько Сергій допомагає або Славік».
Таня трохи усміхнулася: білизна в ополонці! Може ще Марія хмиз збирати в ліс ходить? Жартівливо пригрозивши, що образиться назавжди, Таня абияк вмовила Марію заночувати, пообіцявши провести її на перший же автобус. Сестра заснула, ледь її головка торкнулася подушки. Таня випадково ковзнула поглядом по її одягу, акуратно складеному на стільці. Все було чистеньким, але таким запраним і багаторазово заштопаним! Так у них в лікарні дівчата копійки отримують, а таке не одягнуть, тим більше в гості!
Таня встала о 3 ранку, розбудила чоловіка і попросила терміново відвези її в Вільшанку. Чоловік лаявся на чому світ стоїть, але все-таки повіз. По дорозі вона йому все пояснила, спочатку він хмурився, але потім згідно закивав головою.
Таня без зусиль знайшла будинок матері, серце калатало як шалене, коли стукала у двері. Двері відчинила мати і Таню не впізнала. А та її відразу, хоч мама і постаріла, але була все ще красивою і доглянутою жінкою. Дівчина сказала: «Доброго ранку, мамо! Ось і зустрілися». Мати невдоволено привіталася, немов Таня не дочка рідна, яку не бачила стільки років, а рання набридлива сусідка. Потім також невдоволено запитала: «А Марія де? У хліві чи що? Так нехай в будинок повертається, дітлахам треба сніданок готувати, з учорашнього дня не прибрано. Ну і ти проходь, раз приїхала … ».
Таня намагалася говорити якомога спокійніше: «Марія у мене поки поживе, збери її одяг, речі … Гроші, якщо можете, теж дайте. Я Марію на роботу санітаркою влаштую, а там якусь професію освоїть. І ногу її лікувати треба, така красуня і кривенька! Чуєш мене, мамо?» Мати випнула нижню губу, як робила щоразу, коли їй не подобалася розмова і процідила: «Іди-но ти звідси, заступниця, а за Маруською ми самі зараз поїдемо! Що б я тебе і близько біля неї більше не бачила!».
Тут Таня вперто похитала головою і дивлячись в очі матері чітко і повільно сказала: «По-перше, не Маруська, а Марія! Маруською корову свою називай, яку ти тепер сама доїти вранці будеш! Хочеш я зараз тут пів села зберу? І всі дізнаються, як добропорядна тітка з адміністрації кинула своїх дітей в дитбудинку? У тебе всі баби сільські – подруги вірні, або знайдуться ті, хто такого минулого тобі не забуде? Виїхати захочеш і Марію забрати – знайду і на всю країну тебе славити буду!».
Мати скривилася, зникла в будинку, грюкнувши дверима. Через пів години звідти вийшов худенький сутулий мужичок з рюкзаком: «Привіт, мене Сергієм звати, ось речі, ви Марії від мене привіт передайте, щоб все добре у неї було, грошима допоможемо, я вже постараюся. І то правда, скількох років дівка за Попелюшку у рідної матері сиділа? Говорив я їй, так … Але ви на матір особливо зла не тримайте, непросто все в житті, ох, непросто … »
Таня йшла з рюкзаком до машини чоловіка і думала: так, непросто в житті. А хіба просто – це важко? Щоб мужики не пили і не гуляли, щоб баби дітей заради “штанів” не кидали по бабках та по дитбудинках, щоб сестри і брати один одного не забували?Просто людьми бути, а?
А що ви думаєте про матір цих двох дівчат?
