Свого тата я ніколи не знала. Жила разом з мамою, її сестрою і бабусею в будинку. Найбільше мене гляділа бабуся. Вчила мене усього, що знала. Вона була гарною господинею.
Тим часом мама з тіткою працювали, по дому в них не було сил допомагати мамі. За це вона контролювала спільний бюджет. Контролювала всі витрати й не дозволяла дочкам витрачати гроші на якісь дурниці.
Я росла у любові та турботі, але мені здавалося, що бабуся зі мною не зовсім щира. Вона ніколи не читала мені казок, ми не могли розмовляти про щось своє чи ходили на прогулянку.
З тіткою стосунки були якимись ворожими. Але найбільше я любила маму. Ми були як найкращі подруги, між нами ніколи не було секретів. Але вона надто багато працювала. Ми мало проводили час разом і це мене дуже засмучувало.
– Доню, я маю тобі дещо сказати! Я познайомилась з одним чоловіком! Його звати Орест. – раділа мама.
– Він буде жити з нами?
– Ні. Я хотіла з тобою поговорити. Мабуть, я переїду до нього.
– І я?
– Він живе в однокімнатній квартирі. Нам буде тісно. Ти залишився в бабусі. Вони ж тебе люблять! І школу не доведеться міняти!
– Мамо, ти мене більше не любиш? Я не розумію – в мене вже накочувались сльози.
– Що ти таке кажеш! Я ніколи тебе не розлюблю! Але я так само полюбила Ореста. Я така щаслива, він хоче одружуватись! Це ніяк не вплине на наші стосунки. Я часто то тебе приходитиму, а влітку ми поїдемо на море!
Того дня я багато плакала, але це нічого не змінило. Мати вийшла заміж і переїхала. Я наче непогано жила в бабусі.
У мами народився син. Хлопчик мав особливі потреби і їй приходилося постійно їздити з ним на реабілітацію. Часу на мене зовсім не залишилось. Якось тітка хотіла оформити на мене опікунство, але мати не дозволила. Вони тоді сильно посварилися і довгий час не розмовляли.
Потім підросла й отримала диплом перукаря. Клієнтів мала багато і стала відкладати кожну зароблену гривню. Я навіть мала нареченого. Але ми не поспішали одружуватись.
Якось як грім посеред ясного неба з’являється моя мати:
– Доню, допоможи – вона говорила, а з очей текли сльози. – Орест зрадив мені та сказав вимітатися з його квартири. Я не знаю, що мені робити! Одна я не зможу оплатити лікування для сина. Мене заміж ніхто більше не візьме! Доню! Ще й мати не впускає на поріг! Ти ж примеш мене? Не відмовиш матері?
Я не збиралася впускати її у нашу орендовану квартиру. Мені стало жаль брата і я скинула їй гроші на лікування. Можливо, я вчинила гордо, але я не хотіла, щоб вона вдруге руйнувала моє життя, адже тоді вона зрадила мене!
Хіба я винна, що її покинули?
