Мій чоловік – дуже скупа людина.
Я вважала, що він дуже заощадлива людина, але тепер розумію, що це просто скупість. Я щиро вірила, що така жадність була необхідною для того, щоб досягти бажаної мети – власний будинок. Мій чоловік заробляв достатньо, забезпечувати нас двох, але він наполягав на тому, щоб я ішла працювати.
Я не очікувала такого, адже думала, що чоловік буде заробляти гроші, а я буду вдома займатися дітьми. Я не боялася роботи, тому вирішила підтримати чоловіка та зробити так, як він вважає за потрібне. Але я не знала, що це лише початок. 
Весілля у нас було скромне, адже Роман не хотів витрачати гроші на один день. Медовий місяць у нас пройшов в Одеській області, скромно, але відпочили добре. Роман на морі економив на всьому. Він мені не позволяв купляти дрібні сувеніри, про атракціони та екскурсії мені залишалося лише мріяти. Я була дуже зла, адже відпочивали ми на спільні гроші, подаровані з весілля. Однак я себе заспокоювала, що це лише зараз так.
Але з часом все ставало гірше і гірше. Я від нього ніколи не отримувала грошей. Навіть якщо він давав мені, то лише в борг. Я повинна була приносити чеки після кожної покупки. Він мені став нестерпний. Я соромилася з ним іти кудись, адже всюди проявлялася його скупість. Він навіть не хотів дітей, адже це занадто дорого.
За сім років спільного життя ми нарешті відклали на омріяних будинок. Я нарешті видихнула і думала, що моїм стражданням кінець. Але Роман чомусь не спішив з покупкою. Я не витерпіла і спитала, чому він не купляє будинок. Його відповідь мене ошелешила: ще трішки ми повинні потерпіти, треба щоб гроші були ще й на “чорний день”.
Тоді я зрозуміла, що більше не хочу залишатися з цим чоловіком. Я влаштувала скандал та почала збирати свої речі. Також забрала свою частку грошей, які ми відкладали, порахувати було не складно бо Роман все записував. Мені було важко його зрозуміти. Навіщо я все це терпіла цілих 7 років. Люди не змінюються, і з цим треба змиритися.
Розлучися ми протягом місяця, хоча Роман ще просив мене повернутися. Після розлучення я ожила: змінила роботу та познайомилася з новим чоловіком. Згодом ми одружилися і зараз чекаємо на немовля. Перший рік колишній чоловік ще дзвонив й завжди запитував, скільки я заробляю, як я живу. Але я не відповідала на такі запитання й часто просто клала слухавку.
Мій колишній чоловік так і залишився один, напевно, не знайшлося більше такої дурепи, якою була я.
Ви б змогли жити з таким чоловіком?
