Не всім жінкам вдається завагітніти у юному віці. Деякі стають матусями аж у 40 років. Для одних це запланована подія, а для інших – випадкове чи довгоочікуване диво. У будь-якому разі які плюси та мінуси має зріле материнство? Як “пізні” батьки впливають на своїх дітей?
Олександр, 40 років
Мати народила мене, коли їй був 41 рік. До того часу усі їхні з батьком спроби були марними. Моє дитинство нічим не відрізнялося від однолітків. Однак я втратив батька, коли навчався у 10 класі. Після цього мати почала хворіти. Усі домашні справи та господарство були на мені. Я не міг навіть піти навчатися у вищий навчальний заклад, бо це б змусило мене залишити матір напризволяще. Про дівчат я також не думав, бо на це не було ні часи, ні можливостей. У 30 років я залишився круглим сиротою.
Згодом лікарі виявили в мене злоякісну пухлину. Тривалий час я боровся з онкологією. Зрештою у 45 років я не мав ні сім’ї, ні дітей, ні кар’єри. Усю свою молодість я присвятив батькам. А хвороба також могла появитися на фоні стресів. Зараз я вже навіть не сподіваюся з кимось познайомитися і змінити своє життя.
Марина, 38 років
Мати народила мене у зрілому віці. Одного разу моя подруга запитала мене, чи не боюся я залишитися самотньою через похилий вік матері. З того часу у моїй голові оселився страх і нав’язливі думки про те, що найрідніша мені людина скоро помре. Я прислухалася до кожного її подиху і готова була почути тривожні новини у будь-який момент. Хоча матір прожила ще дуже довго і пішла на той світ від старості, а не через хвороби.
На той момент мені було 50 років. Власних дітей я народила ще до 30. Проте постійні хвилювання через смерть матері ніколи не давали мені розслабитися. Через це я банально не змогла навчитися радіти життю і насолоджуватися дрібницями. Звичайно, що моя сім’я приносить мені щастя, але душу все одно не покидає тривога.
Юлія, 34 роки
Мої батьки були доволі молодими, коли я з’явилася у їхньому житті. Проте між ними швидко загас вогонь, тому не дивно, що після мого 18-річчя батько пішов до іншої. Мати незабаром одружилася вдруге. Згодом я також побралася зі своїм коханим і ми переїхали у квартиру звідки я родом, адже власного житла не мали. Потім у нас народився син, а буквально через місяць мати повідомила, що також чекає на первістка.
Як тільки у нашій сім’ї з’явилося дві маленькі дитини, почалися труднощі. Про спокій і тишу можна було забути. А з немовлям вдвічі більше клопотів, тому практично усі домашні обов’язки мені довелося перебрати на себе. Вітчим також у віці, тому няньчити дитину не спішить.
Оточуючі вважали, що син матері є її онуком. Коли діти пішли до школи, то усім вихованням займалася я. Можна сказати, що у мене було двоє малят. Я не могла нікуди піти з батьківського дому до 18-річчя брата, бо залишати його напризволяще не хотілося. Уся моя молодість минула в очікуванні позбавлення від клопотів і турбот.
З одного боку, батьки подарували цим людям життя, нехай навіть у зрілому віці. А з іншого, мабуть, “пізнім” мамам варто міняти методику виховання дітей, адже є ризик, що вони стануть справді нещасними.
А що ви думаєте з цього приводу?
