Я народилася в неблагополучній сім’ї. Це з’ясувалося пізніше, коли я вже виросла. З дитинства я пам’ятаю маму, яка часто випивала і приводила додому різних чоловіків. Мені було всього три роки. Я постійно відчувала голод, скоринкою хліба вичищала всі залишки з консервних банок. Іноді мені діставалося від матері, вона смикала мене за руки. Я зовсім не пам’ятаю, чи були у мене брати чи сестри.
Ще пам’ятаю, як мене вчили співати пісеньки з нецензурними словами. Мене ставили на стілець і слухали, як я виступаю. Захмелілі чоловіки і жінки сміялися, весело плескали в долоні і хвалили мене. Іноді мені давали цукерку. Одного разу замість цукерки мені дали щось випити в чашці. Це було дуже гірке. Потім прийшли невідомі жінки і поліцейський. Мене забрали у мами і повезли кудись далеко. У машині мені було погано, сильно нудило від запаху в ній. Одна жінка тримала мене на руках і поїла водою.
Мене привезли в дитячий будинок. Відразу намазали мою голову і волосся гасом, бо у мене були воші. Потім завідувачка дитбудинком, Ірина Олександрівна, і її дочка Світлана відвезли мене до себе додому. Мене помили у ванній, причесали волосся і дали поїсти. Каша була такою смачною, що я відразу попросила добавку. Мене поклали спати на чисту білу постіль. Вночі я прокралася на кухню і взяла цукерку з вазочки. Я її вкрала і з’їла, сховавши обгортку під подушкою. Зранку мені знову дали кашу і дозволили взяти кілька цукерок. Так я і потрапила в казку.
Мене одягли в красиву сукню, а потім подарували ляльку. Я сама стала схожа на лялечку з блакитними очима і світлими локонами. Як грати з нею я не знала, у мене ніколи не було таких іграшок. Мене чомусь всі шкодували, говорили, яка я худа і бідна. Коли я в гарній сукні обняла Світлану, вона сказала, що забере мене до себе в село. Спочатку відгодує, як слід, а потім подивимося, що робити. Вона називала мене Ганною, а не Анька, як кликала мама.
Ми зібралися в дорогу до села. Ірина Олександрівна дала нам з собою смачних пиріжків, котлет і багато цукерок, які я їла без зупинки. Вранці нас зустрів чоловік Світлани. Його звали Іван.
Після закінчення медичного інституту Світлану відправили працювати в районний центр, а потім в село. Тут вона познайомилася з Іваном, який працював механізатором. Його мама була вчителькою початкових класів, а батько займався столярною справою і бджільництвом. Вони вже були на пенсії. Світлана та Іван одружилися і почали жити разом з батьками. Потім вони почали будівництво власного будинку. У ньому запланували дитячу кімнату. Але дітей у них довго не було. Через 5 років безуспішних спроб вони зневірилися і почали думати про усиновлення дитини з дитячого будинку.
Коли Іван взяв мене на руки на вокзалі, він розповів, що насправді я його дочка. Просто вони мене давно втратили і довго шукали. Нарешті, вони з мамою, Світланою Володимирівною, мене знайшли. Я була щаслива і міцно-міцно обняла його.
Вдома мене познайомили з бабусею і дідусем, котом і собакою. Мені всі були раді, обіймали і цілували мене. Я була в блакитній сукні і з блакитним бантом на голові. З сусіднього будинку з’явилася жінка з хлопчиком Вовкою, який сказав матері: «Подивися, це Мальвіна». Я йому розповіла, як батьки мене спочатку втратили, а потім знайшли.
З Вовкою ми подружилися не відразу. Спочатку він вважав мене маленькою і дурною, погодився грати зі мною тільки, коли підросту. Я дуже хотіла швидше вирости, щоб дружити з сусідом. Його мама пояснила йому, що дівчаток не можна ображати, потрібно захищати. Він послухався мати і почав зі мною дружити. Ми з ним стали як брат з сестрою.
Бабусі я сподобалася не відразу. Вона ніби перевіряла мене, придивлялася. Разом ми ліпили пельмені, пекли пиріжки. Я їх робила, щоб потім пригостити тата. У бабусі у дворі було багато тварин: і корова, і кури, і гуси, і бджоли і собака Жулька, з якою ми відразу полюбили один одного.
Одного разу ми поїхали в центр. Бабуся продавала на ринку яйця, молоко і сир. Мама купила мені в магазині сукні, туфлі, іграшки та книги з казками. Їх я ніколи до цього не читала. Увечері мені читали казки. Я слухала дуже уважно. Я була так вдячна, що за вечерею вирішила встати на табурет і заспівати пісеньку з матюками. Цього разу ніхто не засміявся і не плескав. Дідусь сказав, що це погана пісня, і голосно заспівав щось своє. Всі підспівували дідусеві. А з такими пісеньками я більше ніколи не виступала. Мати Вовки почула, як ми співаємо, зайшла до нас і теж почала співати.
Вночі я прийшла до мами з татом і лягла з ними в ліжко. Я розповіла їм, що боюся спати одна, тому що в вікно стукає зла жінка. Відтоді я почала спати разом з батьками.
Коли вранці тато йшов на роботу, ми з мамою йшли в город. Ми виривали бур’яни з грядки, а я випадково витягла з землі багато моркви. Бабуся вчила мене букв і цифр. Вона часто говорила, що я розумниця, і нікуди вони мене не повезуть.
Коли Вовка сказав, що я татові не дочка, тому що він темний, а я біла, я вирішила пофарбувати волосся в чорний. Так я довела б, що я татова донька. Я залізла в грубку і дістала золу, вимазавшись нею. Бабуся працювала у дворі, а дідусь займався бджолами. Вся чорна, я вирішила відправитися до тата на роботу. Перехожі дивилися на мене з подивом, а Вовка на велосипеді поїхав розповісти татові про те, що я вся брудна біжу до нього. Батько зустрів мене на мотоциклі і відвіз назад додому. Бабуся з дідусем мало не посварилися, хто з них винен в тому, що я пішла. Мене довго відмивали від сажі і вугілля, замочивши у ванній.
Батьки вирішили відвести мене в дитячий садок. Спочатку я була там до обіду. Увечері я розповідала і показувала всім, чого мене навчили. Незабаром я вже добре читала і вміла рахувати. Вовці я теж розповідала, яка я молодець. Коли він пішов в перший клас, я дуже засмутилася. Я так голосно ридала, що він взяв мене з собою на урок. Я сиділа тихо поруч з Вовкою і нікому не заважала.
Перший Новий рік з батьками виявився для мене найщасливішим. Але спочатку я засмутилася, коли дізналася, що приїде Ірина Олександрівна, мама мами Світлани. Я ревіла і благала батьків не відвозити мене назад в дитячий будинок. Обіцяла бути завжди гарною і слухатися старших. Мене заспокоїли, пояснивши, що бабуся просто приїде в гості на свято. Дідусь з татом принесли з лісу ялинку. Ми прикрашали її всі разом. Тато повісив гірлянду, і ялинка засяяла вогнями. Я зустрічала Новий рік в новій сукні. Мене поставили на стілець, і я розповіла вірш. На столі було багато всього смачного. Увечері в вікно постукав Дід мороз. Це тато в нього вбрався, а мама стала Снігуронькою. Вони вручили мені подарунок – дитяче піаніно.
Потім всі проводжали мене в школу. Я вчилася дуже добре. У старших класах я завжди чекала листів від Вовки. Після школи він вступив до льотного училища, тому що завжди мріяв стати льотчиком. Він обіцяв приїхати на мій випускний. Я стояла в ошатному платті, красива, але сумна, тому що мого Вовки не було. І тут я побачила, як він йде до мене: «Мальвіна, я приїхав!».
Після школи я поїхала в місто і вступила до медичного. Я стала фармацевтом, працювала в аптеці і дуже скоро стала завідувачкою. Я ніколи не забувала, що всім зобов’язана своїм батькам. Іноді я з жахом уявляю, що було б зі мною, якби за мною тоді не прийшли жінки з опіки і дільничний. Свою біологічну матір я не намагалася шукати і рідко про неї думаю.
З чоловіком Вовкою, а точніше Володимиром Івановичем, ми живемо дружно і майже не сваримося. Я сама запропонувала йому одружитися. У нас вже двоє дітей. Ми часто відвідуємо наших батьків в селі.
Дівчинці справді дуже пощастило, що вона зустріла Світлану у своєму житті, чи не так?
