Досить довго не могла повірити своїм очам. Мені 40 років і тримаю у руках позитивний тест на вагітність. Чоловік зрадів. Здавалося, що він був на сьомому небі від щастя. Однак, коли ми розповіли про такий “сюрприз” нашій доньці Оксані, то зовсім не очікувати на таку реакцію
На жаль, батьківство – річ не легка. Найбільше мене зрозуміють зараз ті, у кого діти-підлітки. Здається, що у них свій світ, у якому рідні батьки – чужинці. Часто вони роблять поспішні висновки, керуються емоціями та забувають про стриманість й почуття інших людей. Так я можу сказати про свою 15-річну донечку…
Я стояла у ванній кімнаті й тримала тест. Серце шалено билося. Але були чіткі дві смужки. Перше, що я відчула – не радість, щастя. Ні, це не були позитивні емоції. Всередині виникло тривожне почуття. Немов зараз відбудеться щось погане. Не дарма я хвилювалася.
Звісно, що народжувати вдруге у такому досить серйозному віці я не наважувалася. Але навіть не думала про аборт. Чоловік аж почав плакати від щастя! Я вирішила приготувати святкову вечерю та за столом розповісти все донечці. Адже скоро у неї буде братик чи сестричка.
– Ви що, збожеволіли? Ви вже застарі для дитини! А про мене ви подумали?! Та ви просто справжні егоїсти, а не батьки! – кричала донька у сльозах. Вибігла з кухні та грюкнула дверима. Зачинилася у власній кімнаті й до кінця дня з нами не розмовляла.
Через декілька днів вирішила поговорити з Оксаною. Дала час, щоб вона заспокоїлася. Розуміла, що у неї зараз такий вік і вона надто емоційна дитина. Однак, та нічого не хотіла чути про дитину. Навіть з вітчимом не хотіла говорити. Нікого не пускала до себе у кімнату.
З кожним днем небачена холодна стіна росла між мною та донечкою. За всю вагітність вона жодного разу не поцікавилася, як моє здоров’я, не запропонувала допомогу по дому. Адже животик вже був достатньо круглий, тому я не могла мити підлогу та навіть елементарно зачепити собі осінні туфлі на замку. Постійно боліла спина, а донька не звертала увагу, мовляв, я сама винна у цьому і це мій вибір. Тільки Дмитро був моєю опорою та підтримкою. Щоразу намагався мене розрадити, адже по суті, я жила між двома вогнями – Оксана та ненароджений малюк, який росте у мене під серцем. Чоловік почав проводити зі мною багато часу, готував часто замість мене вечерю (донька навіть відмовилася їсти з нами за одним столом) та допомагав по дому. Ми багато гуляли у парку біля дому. А потім чоловік й взагалі почав працювати віддалено, коли я була на останньому місяці вагітності. Оксані він нічого не говорив, бо був її вітчимом. Думав, що з віком такий її стан мине.
Однак, після пологів ситуація в будинку стала критичною. Малюк часто плакав і був неспокійним. Оксана навідріз відмовилася навіть підходити до нього, мовляв, моя дитина – мої проблеми. Часто звинувачувала у тому, що я погана мати та не можу дати ради з немовлям.
Я зачинялася у ванній та гірко плакала. Дмитро знову перейшов на офісну роботу, повертався пізно, адже хотів заробити більше грошей для родини. Але намагався на вихідних брати всі обов’язки на себе, і завдяки йому я могла добре виспатися, зустрітися з подругами чи просто переглянути улюблений фільм. Діма намагався лагідно поговорити з Оксаною та пояснити їй всю ситуацію. Але донька була невблаганною – кричала, виганяла його з кімнати. Декілька разів навіть лаялася. Я не могла впізнати дівчину – з тихої та слухняної Оксанки вона перетворилася на крикливу та роздратовану чужу дівку.
Через декілька місяців дівчина закінчила школу та вступати до університету в іншу область. Здається, що вона керувалася тільки одним фактором при виборі навчального закладу – подальше від мене та дитини. Літо пролетіло швидко, донька постійно гуляла з друзями та рідко ночувала вдома. А потім забрала речі та переїхала у гуртожиток. Ми навіть не попрощалися.
Дівчина рідко телефонувала і від осені не приїздила додому. Але згодом закінчився перший семестр навчання, почалися зимові канікули. Всі студентські знайомі та друзі поїхали додому, тому й Оксана вирішила повернутися. Однак, вона вже не дивилася на сестричку з люттю, не кричала, коли малятко починало плакати. Одного ранку я була на другому поверсі, а донечка спала у кімнаті. Не одразу почула, що вона прокинулася та почала плакати. Хутко піднялася до неї та не повірила своїм очам – Оксана співала колискову та гойдала колиску! З кожним днем вона все більше часу приділяла не друзям, а сестричці. Годувала її та гуляла з візочком у парку.
– Знаєш, мені здається, що Оксана нарешті полюбила сестру – каже чоловік перед сном – Можливо, що новорічне бажання здійснилося.
Але така зміна у поведінці мене трішки насторожувала. Звісно, що такі зміни не могли мене не тішити, але щось тут було не так…
Тоді Оксана вже переходила на другий курс навчання. Коли вона приїхала на літні канікули, то була сама не своя. Виглядала втомленою та немов її щось тривожило. Та і дуже поправилася, а особливо почав рости живіт. Чула, як доньку щоранку нудило у ванній кімнаті. Та я не вчора народилася. Чекала, коли та перша прийде та у всьому зізнається першою.
– Мамо, я хочу з тобою серйозно поговорити – сказала донька. Я чула, як у неї тремтить голос. Вони присіла біля мене на диван та довго не могла глянути в очі. – Не хотіла тобі про це говорити, бо не знала, як ти відреагуєш. Але я вагітна…
Більшість батьків на моєму місці почали б панікувати та лаяти, мовляв, “залетіла” у такому юному віці. Але я не така. Обійняла Оксану. Як давно я цього не робила! Аж розплакалася. Того ж вечора про все розповіла Дмитрові, бо дівчина боялася його реакції.
– Це така чудова новина! Впевнений, що вона буде найкращою матір’ю, ну звісно після тебе, кохана. А ми з тобою вже скоро будемо няньчити ще одного малюка. Обіцяю, що буду допомагати їй і у фінансовому плані також – лагідно відповів чоловік.
Оксана перейшла на заочну форму навчання. Її хлопець Данило не цурався дитини, одразу зробив їй пропозицію. Та і майбутні свекри виявилися досить хорошими та порядними людьми. Пара розписалася та переїхала жити до квартири Данила. Поки донька була вдома з дитиною, той постійно працював на роботі. Але вони зуміли закінчити навчання з червоними дипломами. Я часто приїздила до них у гості та допомагала. Розповіла про всі ази материнства, донька уважно слухала.
Але Дмитро насторожено ставився до Оксани. Постійно мені дорікав, що мене нема вдома. Згадував про всі скандали та погані слова доньки про нашу дитину, мовляв, що тоді вона не допомагала мені так і чому я зараз повинна бавити її дитину. Та і в Данила почалися проблеми на роботі – спершу його скоротили, а потім взагалі звільнили, бо фірма збанкрутувала.
Однак, не дивлячись на таку ситуацію, я допомагала далі доньці. Купувала дитячі суміші, памперси та іграшки, адже знала, які це дорогі продукти та великі витрати для молодої родини.
Одного разу Оксана підійшла до мене, взяла за руки та прошепотіла:
– Мамо, вибач мені, будь ласка. Я була такою дурною, коли сварилася з тобою через молодшу сестру! Я так тебе ревнувала до немовляти, боялася, що ти будеш любити мене менше! А зараз я розумію, що це була моя найбільша помилка в житті!
Я не тримала на неї зла. Це моя рідна донечка.
Які у вас були проблеми з підлітками? Як ви їх намагалися вирішити?
