Зараз у мене своя сім’я і троє дітей. Та у дитинстві я була самотньою і нікому не потрібною. З цього періоду я пам’ятаю лише деякі уривки. А є моменти, про які, мабуть, ніколи не забуду.
Лише підлітком я дізналася, що тато мене кинув. Та маму, яка залишила мене одну в магазині, я дуже добре пам’ятаю.
Одного разу ми разом зайшли у крамницю. Я була дуже голодною і просила купити мені бодай щось. Натомість мати мене вилаяла. Вона подивилася на мене зі злістю і сказала: “Ти зіпсувала моє життя”.
Після цього вона наказала чекати на неї біля холодильника з морозивом, а сама пішла геть. Того дня я більше її не бачила.
До мене підійшов незнайомий чоловік і запропонував купити булочку з маком, на яку я довго дивилася. Я ніколи не забуду, як їла її і гірко плакала. Зараз я терпіти не можу кондитерські вироби, бо вони асоціюються мені з важкою долею.
Я опинилася в дитячому будинку. Незважаючи на це, моє життя було доволі щасливим.
Я надіялася, що одного дня моя мати повернеться по мене. І я з нею таки зустрілася. Це було за місяць до того, як мене всиновила інша сім’я. Я пам’ятаю кожне слово, яке почула від неї того дня. І ні, це не були вибачення. Це були звинувачення і докори. Вона виправдовувала свій вчинок відсутністю кар’єри і особистого життя. Матір не думала, що опиниться без роботи з дитиною на руках.
Натомість я ще мала подякувати, що мене заберуть чужі люди. Бо з ними мені буде краще, а з нею довелося б голодувати. І у кожної буде шанс на краще майбутнє.
Лише зараз я насправді зрозуміла ці слова. Тоді ж я благала матір не лишати мене.
Тепер я сміливо можу сказати: “Дякую Вам, жінко, що дали мені шанс вирости в нормальній сім’ї, де батьки готові зробити все, заради своєї дитини. Дякую, що навчили цінувати близьких людей”.
А як ви оцінюєте вчинок жінки?
