Моя мама тяжко працювала на заробітках довгих 10 років. Я ніколи не сердилася на неї і намагалася не ображатися з приводу того, що вона залишила мене на довгий час без своєї любові і уваги. Іншого виходу у неї просто не було.
Завдяки їй, мені вдалося збудувати чудовий будинок в селі, якому заздрили усі сусіди. Але потреби в грошах більше не було. Декілька років тому я вийшла заміж за Івана. Він у мене підприємець, тож приносить додому немаленьку зарплату.
От я й почала вмовляти маму, щоб вона назавжди повернулася додому. Вона заслуговує на те, щоб прожити старість так, як захоче. Вона дбала про моє майбутнє усе своє життя, тепер моя черга піклуватися про неї.
На щастя, вона погодилася.
Я вірила, що тепер ми житимемо дуже щасливо і безтурботно, бо нарешті поруч зі мною були усі найдорожчі для мене люди. Але не так сталося, як гадалося.
Минув лише місяць з того часу, як мама повернутися до рідного села, а у її очах вже з’явилися іскри суму і якогось спустошення. Я не могла зрозуміти, в чому справа. Молила Бога, аби мама не змінила своєї думки і не повернулася знову до Італії. Цього ні я, ні її онуки, які вже встигли прикипіти до бабусі усім серцем, просто б не витримали.
Я робила усе для того, аби огорнути маму своєю любов’ю і турботою: готувала її улюблені страви, купувала у місті для неї подарунки, запрошувала її на спільні прогулянки.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
В будні дні її настрій був цілком гарним, але вартувало мамі піти в неділю до церкви, як вона поверталася додому, як у воду опущена.
Якось я таки наважилась на відверту розмову. Поставила перед мамою тарілку гарячого борщу з пампушками і відкрито спитала:
– Матусю, тобі не подобається з нами жити? Може, ми щось робимо не так? Ти не соромся, тільки скажи.
– Доню, ну що ти! Як же мені може не подобатися жити з людьми, який я люблю понад усе на світі. Справа зовсім не у вас, – відповіла мама, понуривши голову.
– А що ж тоді?
– Пам’ятаєш дядька Степана, який товаришував з твоїм покійний батьком?
– Звісно. З ним щось трапилося? – схвильовано спитала я.
– Та ні. Хоча… Закохався він у мене, точніше, завжди мене кохав. Я ж зустрічалася з ним до того, як зустріла твого батька. Потім усе якось так закрутилося, і я так і не дочекалася його з армії. Розбила йому серце.
– Нічого собі. Я ніколи про це не чула.
– Звісно, я нікому не розповідала, бо не хотіла давати своєму чоловіку приводу для ревнощів. Степан, до речі, теж давно овдовів і коли дізнався, що я повернулася з Італії, то вирішив, що ми з ним можемо почати усе спочатку, – схвильовано розповідала мама, – кожної неділі підходить до мене у церкві і кличе мене заміж.
Я усміхнулася і сказала:
– Хіба ж це привід для того, щоб сумувати?
– Певно, що так! Усе село сміятиметься, що я в такому віці заміж зібралася, та й доведеться тоді переїхати до Степана, а ти мене тоді напевно взагалі поважати перестанеш? – зі сльозами на очах продовжувала свою розповідь мама.
– Та що ти таке кажеш? Ти маєш повне право жити так, як тобі хочеться. Якщо ти відчуваєш, що дядько Степан – це твоя людина, тоді чому б і ні? Краще житимеш на сусідній вулиці, ніж за кілька тисяч кілометрів.
Я побачила, як мамі полегшало після нашої розмови. І мені, зізнаюся, від серця відлягло. Я думала, що мама хоче повернутися до Італії, бо за 10 років могла звикнути до абсолютно іншого життя. Вдруге втратити рідну людину так надовго я не могла.
– Дякую тобі, донечко, я так тебе люблю. Тепер ми завжди будемо разом. Правда ж?
– Звісно, що правда! – впевнено відповіла я. – А тепер зізнавайся, коли нас з кавалером знайомитимеш?
Ми обоє засміялися. Я так скучила за маминою усмішкою, але тепер сподіваюся, що бачитиму її щодня. Ми з дядьком Степаном зробимо для цього усе можливе.
Чи сподобалася вам ця історія?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Парад рододендрону в Карпатах або як цвіте “червона рута” (фото)
20 домашніх звіряток, як джерело любові і ласки
Думали, світу більше немає чим вас здивувати? Ось 27 фотографій, які доведуть протилежне
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Тест для уважної нареченої: віднайди багатого нареченого
Як чужі люди виявилися відданішими і поряднішими від рідних дітей
Близько 5 років тому вона була заміжня і переживала, що дітей немає до сих пір, а час невблаганно минає. Іра захотіла завагітніти
Будиночок гнилий, дах провалився, і паркан ледь тримається – комусь же він знадобився, купили все-таки. – Напевно, недорого купили
Мільйони людей обожнюють котів. Ці пухнасті хвостики зігрівають нас зимовими вечорами, муркочуть і люблять сидіти на ручках
Виберіть одне з зображень лотоса, і отримаєте пораду, яку ви зараз потребуєте
В один прекрасний момент про нього згадує його біологічна мати. Вона прийшла вимагати, щоб він її утримував
Дівчинка сиділа на задньому сидінні, а тато з сусідкою її навіть не помітили і пішли прогулятися
– Чудовий хлопчик, Надійка, – говорила бабуся після втечі шанувальника, – але, на жаль – не нашого кола
Я став дорослим чоловіком, але ця історія дуже гріє мені душу. Людська доброта безмежна. Потрібно тільки вміти її проявляти і не соромитися діставати з куточків своєї душі
Приблизно рік тому у дочки Сергія діагностували злоякісне утворення. Пухлина розвивалася дуже швидко, і після чергового огляду лікар наполегливо порадив шукати можливість зробити пересадку нирки за кордоном
Котлети у рукаві для запікання: соковиті та дуже смачні
