Я знала, що рано чи пізно у моєму житті настане ця мить. Син у мене парубок видний, тож і дівчат мав багато, але, як із них стане моєю не вісткою, я й гадки не мала. Втім, одного дня все нарешті стало на свої місця.
– Ма, це моя наречена. Олею звати. От… Не знаю, що ще сказати. Думаю, вона сама за столом про себе більше розкаже.
Насправді це знайомство здалося мені дуже дивним. Якось некомфортно я тоді почувалася. Оля виявилася сором’язливою, тому я про неї більше нічого так і не дізналася. Вона лише посміхалася і відмовчувалася, коли я намагалася розпочати діалог.
Спочатку я зі шкіри пнулася, аби трохи розвантажити атмосферу. Але, напевне, у мене це виходило абияк, бо невістка все ніяк не йшла на контакт. А через деякий час син запропонував перейти до гостини. А я й зовсім забула про святкову вечерю. Я так старалася зробити все смачно та вчасно, що поралася на кухні від самого ранку. Посміхаючись, переповіла це Олі. А вона знову посміхнулася і покивала головою.
Зрештою, як дівчинка і була тихою, зате дуже милою. Мені вона наче й сподобалась. Не вередувала, не бігла поперед батька у пекло, не показувала характер. А для дорослої жінки це дуже похвально.
Втім, як тільки стіл був готовий до початку трапези, усе якось різко змінилося. Оля припинила посміхатися. Тепер вона виглядала якось незрозуміло. Годі було вгадати, коли і через що все пішло не так.
В очах невістки, здається, навіть осуд з’явився.
– Перепрошую, але я це не їстиму. Я таке не люблю. Я на дієті, а тут все таке жирне. Ну і вам із Сашком не радила б таким захоплюватися. Але не слухайте мене. Ви поїжте, а я вас у сусідній кімнаті почекаю.
Я сиділа дуже здивована. Провела невістку поглядом і глянула на сина.
Виявилося, що всі мої страви, над якими я так старалася – “жирні”. І що ж там такого страшного було? Ну ось послухайте.
На столі було: картопляне пюре, запечена курка, два салати, хліб, овочі, фрукти, пиріжки та сир. Я не бачу тут нічого такого, від чого Оля отримала б якийсь зі ступенів ожиріння. Я і справді дуже старалася, аби догодити гості. Могла б з поваги хоча б фрукти спробувати. Чи вони також жирні?
Скажу чесно, що таке ставлення мене дуже образило.
Мовчати я не збиралася. Але, оскільки невістка втекла, я все висловила синові. Тоді й сама підвелася з-за столу й пішла геть.
З гостею ми навіть не попрощалися. Вони мовчки покинули мій дім.
Я довго думала над цим усім і, напевне, зараз навіть шкодую за все. Може, не слід було так бурхливо реагувати на поведінку Олі. Погарячкувала і вона, і я.
Втім, у душі все одно залишилася образа через те, що діти так і не оцінили моїх старань. Могли хоча б із поваги скуштувати щось. Як думаєте?
Як вважаєте: хто з героїв має рацію?
Як можна було уникнути конфлікту?
