Моя Мар’янка у щасливому шлюбі вже сьомий рік. У неї люблячий чоловік та двоє діток. На життя, наче, не жаліється.
Вона в мене єдина донечка. Ми з чоловіком ростили її, як могли. Старалися давати все, хоч і жили в селі, а тут не сильно порозкошуєш. Але все ж… Доня ж завжди марила великим містом. А думки часом і справді матеріалізуються. Тож пощастило і нашій Мар’яні.
Після навчання дівчина вийшла заміж. довго вирішила в дівках не засиджуватися. Обранцем став Артем. Він парубок славний. Також одна дитина в сім’ї. Живе з батьками в місті, у трикімнатній квартирі.
Безумовно, моє серце тішила думка, що в доньки життя склалося якнайкраще. Але й уявити не могла, що буде краще. Думала, діти в нас залишаться після весілля. Але свати їх до себе забрали.
Спочатку я трохи побоювалася, що Мар’янку не приймуть у сім’ю. Але, начебто, усі задоволені.
З часом я бабцею стала. Щаслива і я, і Мар’яна. Вона ніби й розквітла у цьому шлюбі. Чоловік їй, до речі, працювати не давав. Сам усе забезпечував. Не життя, а казка.
Хороше ставлення до нашої родини було і в батьків Артема. Ми всі знайшли спільну мову і швидко поладнали. Тому не тільки моїй доньці пощастило з чоловіком, а й мені – зі сватами.
Зараз моя сваха на пенсії. Тепер вона, ясна річ, щодня вдома. Постійно Мар’яна під її наглядом. Я думала, що так навіть краще. Молода ще, а сваха із досвідом. Допоможе, якщо потрібно.
Але моїй доньці такі нововведення не подобалися. Вона все частіше стала скаржитися на маму Артема. І готова пробитися об заклад, що ви зараз думаєте, що це та жінка мою доню пригнічує і всім їй дорікає. Та ж ні! Це моїй Мар’яні спробуй вгодити.
Їй не подобається, що свекруха погано посуд миє, не так речі складає, не хоче користуватися сучасними засобами для чищення ванни та туалету, віддаючи перевагу традиційним методам.
Любить моя доця і сама на кухні посидіти. Завжди так вдома робила. Казала, що так думати легше. Ми їй ніколи й не заважали. От вона і звикла до тиші. Тепер же на кухні постійно перебуває свекруха. Мою Мар’яну це сильно дратує.
Я, щиро кажучи, навіть не знаю, що сказати. На чиїй стороні бути.
Ніяк не збагну, що потрібно зараз молодим сім’ям: мати чоловіка втручається у твої справи? Значить погана. Живе своє життя і не вказує тобі нічого? Теж погана!
Це як так?
Востаннє, коли дитина знову жалілася мені на чоловікову рідню, я не витримала. Сказала, якщо вона так любить у самотності бути і всім керувати, то хай повертається додому. У селі й справи завжди знайдуться, і вдома нікого не буде, бо всі в полі чи за господаркою наглядають.
А скарг на свекруху я більше чути не хотіла.
Мар’яна вперше дивилася на мене такими здивованими очима. Я її позицію приймати не хотіла.
Як виявилося, то була наша остання розмова в такому дусі. Опісля моя доня більше ніколи навіть слова кривого не кинула в бік Артемової матері.
Які стосунки зі свекрухою/невісткою склалися у Вашій сім’ї?
Що можете порадити для досягнення взаємоповаги та розуміння?
